Читать «Дівчина мого сина» онлайн - страница 32

— Усе добре?

Черрі хотіла виправдатися, але здалася.

— Вибачте. Я не люблю крабів.

— Господи, не їж.

— Вибачте… — зніяковіло повторила Черрі. — Від цього мені стає… недобре.

Даніель стукнув себе по лобі.

— Це моя провина. Вибач, Черрі. Мама просила мене перевірити. Я геть забув. — Схоже було, що він розкаюється. — Я думав, усе буде добре.

— Вибач, — промовила Лаура, підвелася й забрала її тарілку.

— Співчуваю, — сказав Говард.

Лаура пішла, щоб віднести тарілку на кухню.

— Це дістанеться Мойсею.

— Коту, — пояснив Даніель.

— Що ж, вважаю, було смачно, — сказав Говард, доїдаючи, коли Лаура з’явилася знову.

— Дуже смачно, мамо, — погодився Даніель.

— Рада, що вам сподобалося. — Вона виглядала засмученою, але взялася за свою порцію. — Вибач, Черрі.

Лаура була дуже люб’язною, однак Черрі згорала від сорому. Вона чула, як забурчав її шлунок, і швидко напружила м’язи, тож цього не помітили.

— А ти голодна! — сказав Говард. — Ми можемо принести для неї щось інше?

— Усе в порядку, чесно.

— Ти впевнена? — продовжила Лаура. — У мене таке відчуття, наче я намагалася отруїти тебе чи ще щось! Може, дині? Здається, у холодильнику є частина.

— Якось я отруївся мідіями, — сказав Говард, — і відтоді так і не зміг знову їх скуштувати.

Черрі воліла б, щоб вони більше про це не згадували. Даніель поклав їй під столом руку на коліно, утішаючи.

— Дякую, тату, але не думаю, що зараз слушний момент для таких спогадів.

З кухні почулося нявкання. Лаура підвелася.

— Мойсею, — погукала вона, — ти й досі голодний?

— У нас завжди були домашні тварини, — сказав Говард. — Живий куточок. Хоча я завжди більше любив собак.

— Чому в нас ніколи їх не було? — запитав Даніель.

— Твоя мати не хотіла. Вони нагадували їй кокер-спанієля, якого вона мала в дитинстві.

— Він помер, — сказала Лаура. — Це мене спустошило. Потім кілька тижнів мені снилися кошмари.

— Шкода, — сказав Даніель. — Мені подобаються собаки.

Кіт занявчав голосніше й поважно зайшов до кімнати, а потім почав тертися об ноги Лаури.

— Не слухай його! — сказала вона. — Ти наш улюбленець.

Черрі глянула на нього з величезною неприязню. Це було нерозумно, вона знала, однак їй здавалося, що навіть кіт змовився проти неї, щоб отримати суфле. Усім, окрім неї, сподобалося це бісове суфле. Чому вона не могла так само його любити, як і ці люди?

— Філейний стейк та обсмажена картопля на основну страву? — невпевнено запитала в Черрі Лаура. — Нормально?

Черрі широко всміхнулася.

— Звучить чудово.

— А що на десерт, мамо? — запитав Даніель.

— Я б здивувалася, якби ти про це не згадав, — усміхнулася Лаура. — Черрі, очевидно, ти вже знаєш про залежність Даніеля від шоколаду?