Читать «Дівчина мого сина» онлайн - страница 33

Черрі знову всміхнулася: гарний шанс зав’язати розмову. Вона не знала.

— Мені доводиться ховати його, коли Даніель удома, — сказала Лаура.

«Правда? Тричі “ха”!» — подумала Черрі.

— Ти будеш радий дізнатися, що це… шоколадно-фісташкова маркіза.

Даніель обійняв маму.

— Ти неймовірна!

Черрі не знала, що таке маркіза.

— Подобається? — запитала в неї Лаура.

— Так, дуже, — відповіла Черрі.

— Напевно, я збожеволів, якщо з’їжджаю звідси, — сказав Даніель, і Черрі відчула легке занепокоєння.

Вона глянула на нього і з полегшенням зрозуміла, що він пожартував. Було очевидно, що між ними дуже гарні стосунки — між Даніелем та Лаурою. Надзвичайно гарні. Для неї в цьому було щось інопланетне — така близькість із матір’ю та їхні приязні жарти засмутили її. Вона уявила такі стосунки зі своєю мамою й відразу ж здригнулася від відрази. Так було не завжди. Коли Черрі була малою, вони були близькі. Як дитина вона майже обожнювала Венді, але подорослішавши, Черрі почала її соромитися — матері, котра працювала в супермаркеті й чий світ був такий малий. Усе ставало тільки гіршим, тому що Венді була дуже милою, як цуценя: вона завжди бігала навколо дочки, бажаючи бути частиною її життя. Через це в Черрі виникало відчуття провини, тому інколи їй здавалося, що якби Венді дала їй ляпаса й сказала, якою поганою була її поведінка, то все стало б значно простішим. Думки про Венді завжди псували Черрі настрій. Вона спробувала не звертати на них уваги й насолоджуватися стейком та, як виявилося, неймовірним шоколадним мусом.

— Тож коли я отримаю назад свій барліг? — запитав Говард, наливаючи всім вина.

Даніель розсміявся.

— Учора, — пояснив він, — тато спустився вниз, щоб поплавати. Унизу вистачило б місця для нас обох, — сказав Даніель батькові.

— Для твого стилю плавання місця замало. Більше води за межами басейну, ніж у ньому.

— Ти просто не хотів осоромитися.

— Я надто звик до того, що ти тут майже не буваєш. Черрі, тобі має бути соромно, що ти не змогла зайняти його минулого вечора.

— У Черрі були інші плани, — сказав Даніель.

— Так, — погодилася Черрі.

Вони всі глянули на неї. За обідом вона говорила дуже мало, надто нервувалася, надто соромилася, щоб підтримувати розмову, тому не очікувала, що опиниться в центрі уваги. Черрі й подумати не могла, що однослівна відповідь прозвучить так загадково, однак тепер вона несподівано зрозуміла, що насправді все склалося якнайкраще.

— Щось приємне? — запитала Лаура.

Черрі зробила вигляд, наче відповідати їй було ніяково, наче не хотіла привертати до цього увагу.

— Учора був мій день народження. Я провела вечір із мамою.

Даніель здивовано відкинувся на спинку стільця.

— Ти мені не говорила! — Він обома руками торкнувся її обличчя й поцілував. — З днем народження!

Черрі сором’язливо всміхнулася.

— Дякую.

— Як це мило! — вигукнула Лаура. — Усього найкращого.

Черрі була задоволена тим, як усі відреагували на її слова. Тепер її не можна було звинуватити в тому, що вона заздалегідь сказала про це Даніелю, щоб отримати дорогий подарунок, однак глибоко в душі знала, що він неминуче почуватиметься винним, що пропустив цей день, а завдяки цьому вона, імовірно, отримає значно більше. Говард пішов на кухню й уже повертався, стискаючи в руках пляшку шампанського та чотири келихи, тримаючи їх перевернутими, за ніжки. Черрі із задоволенням помітила, що це було рожеве шампанське «Вдова Кліко».