Читать «Дівчина мого сина» онлайн - страница 19
Мішель Френсіс
Вони всміхнулися одне одному, знаючи, на який шлях щойно ступили. Він узяв її за руку й тримав протягом усієї поїздки в метро так, наче вони були парою.
5
Понеділок, 9 червня
Лаура сиділа у величезній приймальні в баштах ITV, вдячна за встановлений кондиціонер. Вона пройшла довгий шлях, відколи працювала тут редактором сценаріїв у відділі драми, ще коли їй було двадцять. Саме тоді вона й закохалася в Говарда й покинула все, коли народилися спочатку Роуз, а потім і Даніель. Лише коли Даніель став підлітком, вона зрозуміла, що в неї з’явився вільний час, тож невпевнено вирішила випробувати долю з ідеєю для нової драми. Деякі з її давніх знайомих тепер працювали у відділах драми на каналах, і після кількох листів у стилі «Пам’ятаєш мене?» (у цій індустрії всі всіх знали) їй призначили перші важливі зустрічі, а згодом Лаурі вдалося продати ідею. Відтоді минуло вже сім років і тепер вона володіла маленькою, однак успішною компанією й була, як їй здавалося, шанованою в цих колах. Окрім того, кілька років поспіль вигравала премію БАФТА, хоча й відомо, якими примхливими та залежними від моди можуть бути такі речі: наразі рейтинги очолювала комедійна акторка, котра також грала й у драмах, тому кожна пропозиція, під якою стояло її ім’я, отримувала зелене світло й, як можна було здогадатися, продовжить здобувати нагороди. А вже за два роки на її місці опиниться хтось інший.
Лаура перевірила повідомлення на своєму i-Phone. Як вона й припускала, у суботу Даніель не ночував удома, однак у неділю в неї з’явилася ще більша впевненість у тому, що його відсутність затягнеться. Лаура приготувала для сина обід, проте його довелося прибрати до холодильника, а потім вона тинялася навколо будинку, з нетерпінням очікуючи на його повернення, і з кожною годиною хвилювання росло. Близько п’ятої вона раптом зрозуміла, що він може не повернутися й цієї ночі, і розсміялася над собою та над своїми переживаннями. Вона суворо вилаяла себе й пішла в ліжко, так і не зустрівшись із найдорожчими людьми впродовж усього дня, оскільки Говард поїхав грати в гольф.
Назвали її ім’я, і коли до неї підійшла особиста помічниця редактора, вона підвелася. Він провів її до ліфта, а потім до маленької кімнати для зустрічей на восьмому поверсі із зображенням Еркюля Пуаро на вікні.
— Лаура! — вигукнула Елісон так, наче вітала давно втрачену подругу.
Вони чмокнули одна одну в щічку. Елісон завжди розмовляла енергійно, на підвищених життєрадісних тонах, тому Лаура вважала за краще відповідати так само.
— Як ти? — випалила Елісон, сідаючи на один із пластикових стільців. Лаура сіла навпроти.
— Чудово!
— Що ж, ми з
