Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 92

Домовину опустили в свіжовириту могилу. Заговорив лютеранський священик. Літургія, молебень, Апостольський символ віри — все минуло швидко. Надгробного слова не виголошували, бо в лютеран такого не було прийнято, але проповідь, знайому і похмуру, прочитали. Алма щосили дослухалася, але пастор бубонів так монотонно, що вона вловлювала тільки окремі слова. Гріх — вроджений, почула Алма. Милість Господня — таїнство, яким обдаровує нас Бог. Милість не можна заробити чи змарнувати, її не можна ані примножити, ані скоротити. Милість мало кому дається. Ніхто не знає, хто її сподобився. Прийнявши хрещення, ми до смерті належимо Богу. Воздаймо хвалу Господу.

Палюче літнє сонце, яке вже спускалося за обрій, немилосердно обпікало Алмі обличчя. Від яскравих променів усі мружилися. Генрі Віттекер спантеличено заціпенів на місці. Він просив тільки про одне: прикрити віко соломою, коли домовину опустять у яму, щоб приглушити жахливий звук, коли перші грудки глини впадуть зі стуком на труну з його дружиною.

Розділ одинадцятий

Тепер господинею маєтку Білий Акр стала Алма Віттекер, якій на той час виповнилося двадцять.

Вона перейняла материну роль так легко, ніби ціле життя до неї готувалася — хоч, до певної міри, так і було.

Наступного дня після похорону Алма зайшла до батькового кабінету й узялася перебирати гори паперів і листів, маючи намір зараз же подбати про все те, про що зазвичай дбала Беатрікс. І не на жарт стривожилася, побачивши, що останні кілька місяців, ба навіть цілий рік, коли здоров’я Беатрікс занепало, багатьма важливими справами — рахунками, фактурами, листуванням — ніхто не займався. Алма розізлилася сама на себе за те, що не помітила цього раніше. На письмовому столі Генрі завжди творився безлад — потрібні документи валялися упереміш із мотлохом, однак Алма щойно тепер, уважніше роззирнувшись довкола, зрозуміла, як усе погано.

Ось що вона побачила: останні кілька місяців на столі Генрі нагромадилося стільки паперів, що важливі документи попадали на підлогу, утворивши такий собі геологічний пласт. Глибоко в шафі — який жах! — лежали гори коробок із нерозібраними паперами. Передивившись одну з них, Алма знайшла рахунки, що чекали оплати ще з минулого травня, відомості про заробітну плату, яку так і не нарахували, і листи — цілий пакунок листів! — від будівельників, які чекали на вказівки, від ділових партнерів, які мали термінові запитання, від заокеанських колекціонерів, юристів, патентного бюро, ботанічних садів з усього світу, від директорів найрізноманітніших музеїв. Якби Алма раніше дізналася, що стільки листів чекає відповіді, вона б давно про це подбала. Тепер усе дійшло до критичної межі. В ту мить корабель, повен Віттекерових рослин, стояв на якорі в порту Філадельфії: розвантажити його не можна було, бо капітанові не заплатили, а вартість його стоянки стрімко зростала з кожним днем.