Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 91

Беатрікс сказала:

— Мені крутиться голова.

Алма відповіла:

— Я покличу Ганнеке.

Неймовірно, але Беатрікс усміхнулася.

— Ні, — сказала вона. — Hetis fijn. Це приємно.

Відтак Беатрікс Віттекер заплющила очі і — немовби з власної волі — померла.

Другого дня вранці Алма, Пруденс і Ганнеке вимили й одягнули покійницю, закутали її в саван і підготували до поховання. Мовчазна, сумна робота.

Попри місцевий звичай, тіло не поклали у вестибулі для відкритого прощання. Беатрікс не воліла б, щоб на неї дивилися, та й Генрі не хотів дивитися на труп дружини. Мовляв, він цього не терпить. Крім того, в таку спеку наймудріше й найбезпечніше було якомога скоріше поховати покійну.

Тіло Беатрікс ще за життя почало гнити, і тепер усі боялися, що воно швидко розкладатиметься. Ганнеке наказала одному з теслярів, які працювали в Білому Акрі зараз же витесати просту домовину. Щоб запобігти смороду, трійко жінок попідкладали під саван подушечки з лавандою, а як тільки домовина була готова, тіло Беатрікс поклали на підводу й завезли до церкви, де воно до самого похорону лежало в прохолодному підвалі. Алма, Пруденс і Ганнеке пов’язали на передпліччях чорні жалобні пов’язки. Їх вони носили ще півроку. Тканина так міцно стискала руку, що Алма почувалася немов підв’язане дерево.

По обіді в день похорону вони йшли за підводою, проводжаючи домовину на шведське лютеранське кладовище. Похорони були короткі, скромні, швидкі й добропристойні. Зібрався заледве десяток людей. Серед присутніх був аптекар, Джеймс Ґеррік. Впродовж усієї церемонії він аж заходився від кашлю. Алма знала, що роки праці з порошком іпомеї, який приніс йому добрі гроші, зруйнували його легені. Дік Єнсі теж там був — його лисина виблискувала на сонці, як зброя. Джордж Гокс теж прийшов — Алма мріяла кинутися йому в обійми. Вона неабияк здивувалася, побачивши там і блідого Артура Діксона — свого колишнього вчителя. Вона гадки не мала, звідки той дізнався про смерть Беатрікс, і навіть не підозрювала, що він відчував симпатію до своєї давньої господині, але її зворушило те, що Артур прийшов — вона так йому і сказала. Ретта Снов теж прийшла. Стояла між Алмою і Пруденс, тримаючи кожну з них за руку, незвично мовчазна. Того дня Ретта — віддамо їй належне — трималася так само стійко, як і всі Віттекери.

Ніхто не плакав, та й Беатрікс цього не хотіла б. Усе своє життя Беатрікс завжди вчила їх виявляти впевненість, терплячість і стриманість. Було б прикро виявити сентиментальність тепер, в останній момент, коли ця жінка так достойно трималася до самої смерті. Ніяких поминок, щоб випити лимонаду, поділитися спогадами про покійну й розрадити одне одного, після похорону в Білому Акрі не влаштовували. Алма знала, що матері подобалися вказівки, що їх Лінней — батько ботанічної класифікації — дав своїй родині на випадок своєї смерті: «Нікого не розважати й співчуттів не приймати».