Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 82

До кабінету Алми, бувало, навідувався Джордж Гокс обговорити остаточні правки до тої чи тої наукової статті — присутність Ретти його завжди спантеличувала. Джордж ніколи не знав, як поводитися з Реттою Снов. Його, чоловіка дуже розумного й серйозного, тупість Ретти страшенно дратувала.

— І що Алма з містером Джорджем Гоксом сьогодні обговорює? — поцікавилася Ретта одного листопадового дня, коли їй набридло гортати ілюстровані журнали.

— Антоцеротових, — відповіла Алма.

— То, певно, щось бридке. Це якісь тварини, Алмо?

— Ні, люба, не тварини, — відповіла та. — Рослини.

— Їх можна їсти?

— Хіба що ти олень, — засміялася Алма. — І то дуже голодний.

— Як добре бути оленем, — розмірковувала Ретта. — Звісно, якщо ти не бідолашний олень, який потрапив під дощ, бо тоді тобі мокро й неприємно. Розкажіть мені про тих антоцеротових, містере Джордже Гокс. Але так, щоб було зрозуміло такому пустоголовому дівчиську, як я.

То було нечесне прохання, бо Джордж Гокс умів вести тільки вчені, ерудовані розмови, геть не пристосовані до пустоголових дівчисьок.

— Що ж, міс Снов, — зніяковіло почав він. — Це одні з найменш розвинутих рослин…

— Але ж, сер, так негарно казати!

— …і до того ж автотрофні.

— Їхні батьки, певно, ними пишаються!

— Ну… ем-м-м, — затнувся Джордж.

Він більше не знав, що казати. Тоді, змилосердившись над Джорджем, у розмову втрутилася Алма.

— Автотрофні рослини, Ретто, живляться їжею, яку виробляють собі самі.

— Ага, то я ніколи не зможу бути антоцеротовою, — сумно зітхнула Ретта.

— Ще чого! — пирхнула Алма. — Але якщо ти познайомишся з антоцеротовими ближче, то, може, сподобаєш їх собі. Під мікроскопом вони досить гарно виглядають.

Ретта махнула рукою.

— Ет, я навіть не знаю, куди там дивитися в той мікроскоп!

— Куди дивитися? — здивовано розсміялася Алма. — Та ж сюди, через окуляр!

— Але ж він такий маленький, а та вся дрібнота так моторошно виглядає! Мене аж починає нудити. А вас, містере Джордже Гокс, нудить, коли ви дивитеся у мікроскоп?

Джорджа таке запитання заскочило зненацька, він утупився в підлогу.

— А тепер цить, Ретто, — сказала Алма. — Нам із містером Гоксом треба зосередитися.

— Якщо ти ще раз на мене цитьнеш, я піду знайду Пруденс і надокучатиму їй, поки вона малюватиме свої квіти на горнятках і вмовлятиме мене поводитися, як шляхетна дама.

— Ну то йди! — добродушно засміялася Алма.

— От ви двоє, — відказала Ретта, — чесно, не розумію, для чого вам постійно стільки працювати. Хоча, якби не робота, ви б вешталися по крамницях і шинках — то, певно, так воно й на краще…

— Йди вже! — Алма жартома підштовхнула її до дверей.

І вітрогонка Ретта почимчикувала собі геть — Алма з усмішкою дивилась їй услід, тоді як Джордж Гокс стояв геть збитий з пантелику.