Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 83

— Мушу зізнатися, що не розумію ні слова з того, що вона говорить, — сказав Джордж, щойно Ретта пішла.

— Можете не хвилюватися, містере Гокс. Вона вас теж не розуміє.

— Але цікаво, чому вона завжди крутиться коло вас? — задумався Джордж. — Невже хоче стати кращою у вашому товаристві?

Алма аж зарум’янілася, так їй стало приємно від його компліменту — приємно, що Джордж гадає, начебто її товариство може на когось добре впливати — але вголос вона сказала:

— Мотивів міс Снов ніколи не знаєш напевне, містере Гокс. Хтозна? Може, вона намагається зробити кращою мене.

До Різдва Ретта Снов зуміла так тісно заприятелювати з Алмою та Пруденс, що не раз запрошувала сестер Віттекер на обід до себе додому — відволікаючи Алму від її ботанічних досліджень, а Пруденс — від котрогось із її занять.

Обіди в Ретти виглядали безглуздо, як і пасувало її безглуздій вдачі. Гостям пропонували всяку всячину — морозиво, тістечка, грінки, а завідувала всім (якщо, звісно, слово «завідувати» сюди годиться) чарівна, але незграбна англійська покоївка Ретти. В їхньому будинку ніколи не було чути цікавих чи розумних розмов, зате Ретта завжди була готова до всіляких дурниць, розваг і веселощів, їй навіть вдалося вмовити Алму й Пруденс грати з нею в безглузді кімнатні ігри, задумані для значно молодших дітей — в «Пошту», «Відшукай замкову щілину» і в її улюбленого «Німого оратора». Страшенно дурнувате заняття, але й страшенно веселе. Річ у тім, що Алма й Пруденс ніколи в ігри не грали — ні одна з одною, ні наодинці, ні з іншими дітьми. Алма взагалі до ладу не розуміла, що таке гра.

Натомість Ретта Снов тільки те й робила, що забавлялася. На дозвіллі вона обожнювала розважати Алму й Пруденс, читаючи вголос статті з місцевих газет про різні трафунки. То було непристойно, але так смішно. Начепивши на себе шалик і капелюх, Ретта, розмовляючи з чужоземним акцентом, розігрувала найжахливіші сцени: немовлята падали в грубку, робітникам відтинало голови гілками, які падали з дерева, матерів з п’ятьма дітьми виштовхували з екіпажів у канави, повні води (ті тонули догори дриґом, тільки черевики виднілися з води, на очах у своїх безпомічних дітей, які нажахано репетували).

— З такого не можна сміятися! — протестувала Пруденс, але Ретта зупинялася допіру тоді, коли вони вже задихалися від реготу.

Деколи Ретта так заходилася сміхом, що не могла зупинитися. Вона втрачала самовладання, віддаючись нестримним веселощам. Інколи навіть валялася по підлозі, лякаючи всіх інших. В ті хвилини здавалося, що Ретту опанував чи то осідлав якийсь демон. Вона реготала, аж поки не засапувалася, а її обличчям проминало щось схоже на страх. Та коли Алма з Пруденс починали вже не на жарт за неї хвилюватися, Ретта приходила до тями. Вона зривалася на рівні, витирала піт із чола й вигукувала:

— Слава Богу, у нас є земля! А то де б ми сиділи?

Ретта Снов була найбільш чудернацькою панночкою у всій Філадельфії, але в житті Алми — і, як виявилося, Пруденс — вона грала особливу роль. Коли вони були втрьох, Алма почувалася майже нормальною — таке почуття в неї виникло вперше в житті. Сміючись разом з приятелькою і сестрою, вона уявляла себе простою дівчиною з Філадельфії, а не Алмою Віттекер з маєтку Білий Акр — заможною, заклопотаною, високою і негарною молодою жінкою, з головою, напхом напханою знаннями й мовами, з кількома десятками наукових публікацій під своїм іменем і з порочними еротичними образами, що творили в її думках давньоримську оргію. У товаристві Ретти все це зникало — Алма могла бути дівчам, звичайним дівчам, яке наминає глазуроване тістечко й хихоче з жартівливої пісеньки.