Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 81

Ретта простягнула Беатрікс свою руку, якій не зоставалося нічого іншого, як її потиснути.

— Як добре, що я познайомилася з вами, місіс Віттекер! Не знаю навіть, як подякувати вам за ваші мудрі настанови! Ви — цар Соломон серед жінок; не дивно, що ваші діти так вами захоплюються. Якби ви були моєю мамою, місіс Віттекер, уявляєте, яка б я була розумна! Не хочу вас засмучувати, але моя матуся в житті не сказала нічого розумного. А найгірше, що вона так густо намащує лице воском, маззю й пудрою, що стає як дві краплі води схожа на манекен у кравецькій майстерні. Уявіть собі, як мені не пощастило — мене виховував неосвічений кравецький манекен, а не така розумна жінка, як ви. Ну що ж, тоді бувайте!

І пострибала геть, а Беатрікс здивовано витріщилася їй услід.

— Оце так дивачка, — пробурмотіла Беатрікс, щойно Ретта пішла геть, і в будинку знову запанувала тиша.

Наважившись стати на захист своєї єдиної приятельки, Алма відповіла:

— Вона, безперечно, дивачка, мамо. Але, по-моєму, в неї добре серце.

— Добре серце в неї чи ні, Алмо, про це судити може тільки Бог. Та лице в неї недоладне. На ньому відображається все що завгодно, тільки не розум.

Ретта повернулася до Білого Акру наступного ж дня, привітавшись із Беатрікс Віттекер так радісно й доброзичливо, ніби та їй геть ні в чому не дорікала. Вона навіть принесла Беатрікс букетик квітів, що їх зухвало нарвала в садах Білого Акру. На превелике диво, Беатрікс узяла букет, не промовивши ні слова. Відтоді Ретті Снов дозволили проводити в маєтку стільки часу, скільки їй заманеться.

Те, що Ретта зуміла обеззброїти Беатрікс, здавалося Алмі справжнім досягненням. Це було схоже на чаклунство. Ще й усе трапилося так швидко! Якимось дивом, за одну коротку, відчайдушну розмову Ретта змогла запобігти доброї (принаймні достатньо доброї) ласки матріарха, діставши дозвіл навідуватися до маєтку, коли їй схочеться. Як їй це вдалося? Алма точно не знала, але здогадувалася. По-перше, Ретту було важко змусити замовкнути. До того ж Беатрікс з роками підупала й уже не мала охоти вести словесні баталії до переможного кінця. Хтозна, може, Алмина матір уже не була рівнею таким панянкам, як Ретта Снов. Але найголовніше ось що: хоч її мама терпіти не могла нісенітниць і лестощів, Ретта знала, що робить, коли назвала Беатрікс Віттекер «царем Соломоном серед жінок».

Напевно, те дівчисько не таке дурненьке, як здається.

Ось так Ретта зосталася в Білому Акрі. Восени 1819-го частенько бувало так, що Алма приходила рано-вранці до свого кабінету, щоб попрацювати над ботанічним дослідженням, а Ретта вже тут як тут — вмостившись у кутку на старій канапі, розглядала модні ілюстрації в останньому номері «Дамського журналу».

— О, привіт, дорогенька! — щебетала Ретта, підводячи на неї радісний погляд, так наче вони домовлялися про зустріч.

З часом Алма перестала дивуватися. Ретта їй не надокучала. Вона ніколи не торкалася наукового приладдя (хіба що призм, перед якими не могла встояти), а коли Алма цитькала на неї: «Люба, прошу тебе, заради Бога трохи помовч, дай я дещо порахую», Ретта замовкала й давала їй закінчити розрахунки. Як уже на те пішло, Алмі подобалося мати простодушну, дружелюбну компаньйонку. Таку собі пташину в клітці у куточку, яка мило туркотіла, поки Алма працювала.