Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 80

— Що то за дитя з парасолею гасає останнім часом по моєму маєтку? І чому біля неї я завжди бачу тебе?

Алма, хоч-не-хоч, мусила познайомити Ретту з матір’ю.

— Як вам ведеться, місіс Віттекер? — доволі чемно спитала Ретта, навіть не забувши зробити реверанс, щоправда надто вже артистично.

— А тобі як ведеться, дитинко? — запитала у відповідь Беатрікс.

Беатрікс не прагнула почути щирої відповіді на це запитання, але Ретта поставилася до нього серйозно й перед тим, як відповісти, на якийсь час задумалася.

— Що ж, місіс Віттекер, якщо хочете, я вам розповім. Мені дуже погано. Сьогодні вранці в нас удома сталася жахлива трагедія.

Алма налякано на неї глянула, не в змозі втрутитися в розмову. Вона гадки не мала, куди та хилить. Ретта цілий день провела в Білому Акрі, в чудовому настрої, і Алма оце вперше почула про якусь жахливу трагедію в домі Снов. Подумки вона благала Ретту замовкнути, але дівчина не вгавала, так наче Беатрікс страх як кортіло почути її розповідь.

— Не далі як сьогодні вранці, місіс Віттекер, я пережила величезне душевне хвилювання. Одна з наших служниць — а точніше, моя молоденька покоївка з Англії — розридалася за сніданком. Коли ми поснідали, я пішла за нею до кімнати, щоб розпитати, чому ж вона так засмутилася. Ви нізащо не вгадаєте, що я почула! Виявилось, що саме цього дня три роки тому померла її бабуся! Коли я дізналася про цю трагедію, мені, вірите, самій сльози на очі навернулися! Я цілу годину проплакала на ліжку тієї бідолахи. На щастя, вона змогла мене заспокоїти. Хіба вам, місіс Віттекер, не хочеться від такого плакати? Втратити бабусю якихось три роки тому?

Від самої згадки про той випадок великі зелені очі Ретти наповнилися слізьми, які за мить перелилися через край.

— Що за купа нісенітниць! — вичитала її Беатрікс, карбуючи кожне слово, тоді як Алму після кожного складу проймала дрож. — Уявляєш, як часто, у моєму-то віці, я бачила, як у людей вмирають бабусі? По-твоєму, я мала оплакувати кожну з них? Смерть бабусі, дитинко, то не трагедія — а від того, що в когось три роки тому вмерла бабця, аж ніяк не треба ревіти. Бабусі вмирають, дитя моє. Так влаштований світ. Не помилюсь, якщо скажу, що таке воно призначення в бабці — вмерти, навчивши молодше покоління розуму й гідності. Крім того, навряд чи ти втішила свою покоївку, для якої було б більше користі, якби ти проявила стійкість і витримку, замість падати в сльозах на ліжко.

Ретта і бровою не повела, слухаючи її настанови, тоді як на Алмі не було лиця від хвилювання. Ось і прийшов Ретті Снов кінець, подумала Алма. Та зненацька Ретта розсміялася.

— Прекрасні зауваження, місіс Віттекер! Який незвичний підхід! Ви цілком праві! Смерть чиєїсь бабці більше ніколи не буде для мене трагедією!

Алмі здалося, що сльози Ретти так і поповзли вгору по її щічках, а тоді безслідно висохли на очах.

— А тепер мушу вас покинути, — сказала Ретта, бадьора, як весняний вітерець. — Я збираюся ввечері на прогулянку — треба поїхати додому й вибрати найкращий капелюшок. Обожнюю гуляти, місіс Віттекер, але тільки в найгарнішому капелюшку, не інакше.