Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 234
Елізабет Ґілберт
Значить, сестра Ману не одружена з преподобним Веллсом, подумала Алма. А хто ж тоді його дружина? І де вона?
А той тим часом невтомно продовжував:
— Якщо серед ночі ви побачите в затоці світло, не лякайтеся. Це всього лиш чоловіки, які ловлять рибу з ліхтарями. Дуже гарне видовище. Світло приваблює летючих риб, і ті застрибують просто в каное. Деякі хлопці вміють ловити їх голіруч. Кажу вам — може, на Таїті і бракує всяких-різних рослин, але морські чудеса покривають їх із лишком! Якщо хочете, я покажу вам завтра коралові сади он там, на рифі. І ви побачите, який Господь винахідливий. Ось ми й прийшли — хатина містера Пайка! Тепер вона стане вашою оселею! А точніше, вашою
Алма подумки повторила це слово:
— Дивна стежка, я знаю, але її прокладали таїтянці, — засміявся преподобний Веллс. — Вони не розуміють, для чого прокладати пряму стежину, навіть на найкоротшу відстань! Ви з часом звикнете до таких чудес! Добре жити трохи далі від пляжу. Бачите, ви на чотири ярди вище за лінію припливу.
Чотири ярди. Не так уже й високо.
Алма й преподобний Веллс піднялися кривулястою стежкою до хатини. Алма побачила, що роль дверей виконує проста заслона, сплетена з пальмового листя, яку проповідник відкрив легким поштовхом. Замка ніде не було видно — його там, певно, ніколи й не було. Він зайшов усередину і запалив ліхтар. Вони стали вдвох посеред маленької кімнати, накритої простим дахом із пальмового листя. Алма мало не зачіпала головою найнижчу балку. По стіні пробігла ящірка. На долівці лежало сіно, яке шелестіло під ногами. В кімнаті стояла коротка шорстка дерев’яна лавка без подушки, зате принаймні зі спинкою і підлокітниками. Був там і стіл з трьома стільцями — один із них зламався й перекинувся. Не стіл, а, скоріше, дитячий столик у вбогій дитячій. Вікна без фіранок і шиб виходили на всі боки. З меблів там стояло ще маленьке ліжко — трохи більше за лавку, а на ньому лежав тонкий матрац. Його, схоже, пошили зі старого вітрила, наповнивши чим-небудь, що було під рукою. Загалом, кімната пасувала б, скоріше, не їй, а комусь заввишки як преподобний Веллс.