Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 232

Алмі захотілося впасти на землю.

— Брате Веллс, — сказала вона, намагаючись не кричати. — Пробачте мені, будь ласка. Я подолала довгу дорогу. Тут усе мені незнайоме. Я досі не можу повірити, що втратила всі свої речі — берегла їх цілі п’ятнадцять тисяч миль, а от хвилину тому вони взяли й зникли! Я ні крихти не мала в роті, крім причастя, яке ви мені люб’язно дали, і востаннє їла вчора ввечері на китобійному судні. Для мене все нове і дивне. Мені дуже важко, я не можу зосередитися. Прошу мені вибачити…

Алма замовкла. Вона забула, що хотіла сказати. За що саме вона просила вибачення?

Преподобний Веллс сплеснув руками.

— Їжа! Ну звісно, вам треба поїсти! Пробачте мені, сестро Віттекер! Бачите, я сам нічого не їм, ну майже нічого. І забуваю, що іншим треба їсти! Моя дружина дала б мені чортів, якби побачила, який я невихований!

Не кажучи більше ні слова про свою дружину, преподобний Веллс кинувся до хатини, що стояла найближче до церкви, й постукав у двері. Відчинила огрядна таїтянка — та сама, що проповідувала того вечора. Вони перекинулись кількома словами. Жінка глянула на Алму й кивнула. Преподобний Веллс підстрибом поквапився назад до Алми на своїх кривеньких ніжках.

Невже це його дружина? — подумала Алма.

— Все вирішено! — сказав він. — Сестра Ману про вас подбає. Їжа в нас тут проста, але ж ви мусите щось поїсти! Вона вам принесе. Я також попросив її дати вам агу таото — ковдру, якою ми всі накриваємося уночі. А я принесу вам лампу. А тепер ходімо. Думаю, вам більше нічого не треба.

Алма могла назвати ще багато всього, що їй треба було, але обіцяна їжа й ночівля наразі її задовольнили. Вона рушила вздовж чорного піщаного пляжу слідом за преподобним Веллсом. Як на чоловіка з такими короткими, кривими ногами, він рухався надзвичайно швидко. Навіть широко ступаючи, Алма мусила наддати ходи, щоб за ним поспіти. Він розмахував ліхтарем, щоправда незапаленим — місяць саме зійшов і яскраво освітив небо. Алму налякали великі тіні, що метушилися по піску на стежці. Вона подумала, що то щурі, але придивившись ближче, зрозуміла, що це краби. Вони її стривожили. Зовсім немалі, з великим клешнями, що їх тягнули позаду себе, моторошно клацаючи. Краби тулилися до неї надто близько. Краще вже щурі, подумала Алма. Добре, що вона взута. Преподобний Веллс десь згубив свої сандалі після церковної служби, але краби його не турбували. Він далі безтурботно теревенив.