Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 236

Що ж, нехай. Вона не має сили боятися.

— Що тобі не так? — втомленим голосом запитала Алма пса.

Почувши її голос, пес вибухнув цілою зливою нарікань, гавкаючи так надсадно, що, здавалося, після кожного складу його тільце відривалося від землі. Вона байдуже за ним спостерігала. Глуха ніч. На дверях нема замка. Під головою — подушки. Вона втратила всі свої речі й спала в брудній дорожній сукні з позашиваними в подолі монетами — єдиним, що залишилось у неї після того, як усе її майно вкрали. В неї не було чим захищатися, крім короткого бамбукового стебла, та й до того вона не могла досягнути. Довкола її хатини кишіли краби й ящірки. А тепер ще й це: злий таїтянський пес у її кімнаті. Алма була така знесилена, що їй набридло хвилюватись.

— Йди звідси, — сказала вона псові.

Той загавкав ще голосніше. Вона покинула ту затію. Обернувшись до нього спиною, лягла на ліжко, знову намагаючись більш-менш зручно вмоститись на тонкому матраці. Пес не переставав гавкати. Його обуренню не було меж. Давай, нападай на мене, подумала Алма. А тоді заснула під його розлючений гавкіт.

Через кілька годин Алма знову пробудилась. У кімнаті посвітлішало. От-от мало зійти сонце. Тепер на долівці посеред кімнати сидів, схрестивши ноги, хлопчик і дивився на неї. Алма кілька разів моргнула й запідозрила, що тут не обійшлося без чарів: що за чарівник прийшов і обернув малого пса на дитину? Хлопчик мав довге волосся й серйозний вираз лиця. На вигляд йому було років вісім. На ньому не було сорочки, зате він мав на собі штани — щоправда, одна штанина була вдвічі коротша, так ніби хлопчик визволяв ногу з пастки й розірвав тканину навпіл.

Він тут же скочив на ноги, немовби чекав, коли вона встане. Підійшов до ліжка. Алма налякано відсахнулась, та раптом помітила, що він тримає щось у руці — простягає їй. Предмет лежав на його долоні й виблискував у перших променях сонця. Щось невеличке й мідне. Він поставив предмет на краю ліжка. Окуляр її мікроскопа.