Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 233

— Дуже цікаво, чи сподобається вам Таїті, сестро Віттекер, як ботаніку, — сказав він. — Багато хто розчаровується. Тут чудовий клімат, як бачите, але сам острів маленький, тому рослин тут хоч і багато, але всі вони одноманітні. Сер Джозеф Бенкс вважав Таїті убогим — я маю на увазі, з погляду ботаніки. Казав, що тутешні люди значно цікавіші за рослини. Може, він і мав рацію! Тут росте тільки два види орхідей — містер Пайк дуже засмутився, коли це почув, і завзято шукав іще — а коли ви дослідите всі пальми, а це станеться дуже швидко, вам тут більше не буде що вивчати. Тут росте ще дерево апаґе, яке здасться вам подібним на евкаліпт, але жінку, яка виросла в дрімучих лісах Пенсильванії, воно нічим не здивує, еге ж? Ха-ха-ха!

Алма не мала сили пояснювати преподобному Веллсу, що вона не зростала в дрімучих лісах. А той тим часом продовжував:

— На острові є прекрасний вид лавру, зветься таману — дуже корисне дерево. З нього роблять меблі. В ньому, бачите, не заводяться шкідники. Ще є сорт магнолії під назвою гуту — я надсилав його вашому батечку 1838 року. По всьому узбережжі ростуть гібіскус і мімоза. Вам сподобається наш горіх — може, ви бачили його біля річки? Як на мене, це найгарніше дерево на острові. Жінки шиють собі одежу з кори паперової шовковиці — вони називають її тапа — але тепер більшість полюбляє бавовну й ситець, що їх привозять моряки.

— Я привезла ситець, — зажурено пробурмотіла Алма. — Для жінок.

— О, вони будуть вам вдячні! — безтурботно зауважив преподобний Веллс, наче вже й забув, що Алмині речі хтось вкрав. — А папір ви привезли? Книжки?

— Привезла, — відповіла Алма, і на серці їй стало ще важче.

— Тут важкувато з папером, самі побачите. Вітер, сіль, дощ, комахи — гіршого клімату для книжок годі знайти! Я був свідком того, як усі мої папери зникли просто перед моїми очима!

І я, тільки що, мало не сказала Алма. Здається, вона ще ніколи не почувалась такою голодною і втомленою.

— От би мені таку пам’ять, як у місцевих, — продовжував преподобний Веллс. — Тоді б не треба було ніякого паперу! Те, що ми тримаємо в бібліотеках, вони тримають у голові. Проти них я почуваюсь недолугим. Наймолодший рибалка знає назви двох сотень зірок! Можете собі уявити, що знають старі! Колись я вів записи, але не міг дивитися, як вони псуються, коли я ще й рядка не дописав. Розумієте, в цьому родючому кліматі гарно ростуть не тільки дерева й квіти, а й пліснява й гнилизна. Це не місце для вчених! Але що таке історія, питаю я себе? Наше життя в цьому світі таке коротке! То нащо завдавати собі клопоту й записувати, що там з нами сталося за ту коротку мить? Якщо москіти дуже вам надокучатимуть вечорами, попросіть сестру Ману, хай покаже вам, як спалювати біля дверей сухий поросячий послід; він їх трохи віджене. Сестра Ману завжди всім допомагає. Раніше проповіді читав я, але їй це заняття припало до душі більше, ніж мені, та й місцевим подобаються її проповіді, тому тепер проповідує вона. Сім’ї в неї нема, то вона доглядає за свиньми. Годує їх із рук, щоб ті не порозбігалися від селища. Вона по-своєму багата. Одне порося може виміняти на місячний запас риби й інші скарби. Таїтянці шанують запечених поросят. Колись вони вірили, що запах риби приваблює богів і духів. Звичайно, дехто й досі в це вірить, хоч і вважає себе християнином, ха-ха-ха! Так чи так, а з сестрою Ману добре мати знайомство. В неї гарний голос. Острівна музика не має в собі нічого приємного для вуха європейця, але з часом ви до неї звикнете.