Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 216

Алма ще ніколи не була на кораблі. Точніше, була — і не на одному, коли їздила разом з батьком у філадельфійський порт оглядати прибулий вантаж, але плавати кораблем вона не плавала. Коли «Елліот» відчалив від берега, вона стояла на палубі, й серце її так швидко стукотіло, що, здавалося, от-от вирветься з грудей. Алма дивилась, як останні портові споруди наближалися до неї, а потім враз — з запаморочливою швидкістю — промайнули й опинились позаду. І ось вони мчали через велику Бостонську бухту, а позаду них на хвилях погойдувалися риболовецькі суденця. Надвечір Алма вперше в житті опинилася у відкритому океані.

— Я зроблю все, що в моїх силах, щоб ви не відчували ніяких незручностей під час плавання, — пообіцяв капітан Терренс Алмі, коли та піднялася на палубу.

Вона цінувала його увагу, та невдовзі переконалася, що в цій мандрівці їй випаде небагато зручностей. Її каюта, поруч із капітанською, була тісна, тьмяна й тхнула нечистотами. Питна вода смерділа болотом. Корабель віз ціле стадо мулів до Нового Орлеана, і тварини без кінця ревіли. Їжа не смакувала й скріпляла шлунок (ріпа й солені коржики на сніданок, сушена яловичина й цибуля на вечерю), а погода, в найкращому разі, була непередбачувана. За перші три тижні плавання Алма так і не побачила сонця. На «Елліота» тут же наскочив сильний вітер — побив посуд, розкидав палубою моряків. Їй деколи доводилось прив'язувати себе до капітанського стола, щоб спокійно з'їсти свою яловичину з цибулею. Втім, вона люб’язно споживала те, що їй давали, й ні на що не скаржилась.

На кораблі, крім неї, не було жінок, та й освічених чоловіків не було. Моряки допізна різались в карти, реготали й галасували, заважаючи їй спати. Деколи вони, як одержимі, витанцьовували на палубі, аж поки капітан Терренс не пригрозив поламати їм їхні скрипки, якщо вони не вгомоняться. На палубі «Елліота» пливли терті калачі. Один моряк впіймав біля узбережжя Північної Кароліни яструба, заради розваги відтяв йому крила й дивився, як той стрибав палубою. Алма вжахнулась, але промовчала. Другого дня моряки, які їхали з глузду від нудьги, влаштували весілля двох мулів, вчепивши тваринам з цієї нагоди святкові паперові комірці. Стояв нестерпний галас і лемент. Капітан не втручався; він не бачив у цьому нічого поганого (мабуть, тому, подумала Алма, що женили їх по-християнськи). Алма зроду не бачила, щоб так поводилися.

Їй не було з ким говорити про серйозні матерії, тож вона перестала про них говорити. Вирішила бути завжди в доброму гуморі й балакати з усіма. Поклялася не наживати собі ворогів. Її стратегія видавалась слушною, адже їм треба було п’ять-сім місяців пливти на одному кораблі. Алма навіть дозволяла собі сміятися з моряцьких жартів, якщо ті були не надто непристойні. Вона не хвилювалася, що її можуть скривдити; капітан Терренс не терпів безцеремонності, а чоловіки не виявляли до неї ніякого інтересу. (Це її не здивувало. Якщо вона не цікавила чоловіків у свої дев’ятнадцять, то в п’ятдесят один її, ясна річ, узагалі ніхто не помічав.)