Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 215
Елізабет Ґілберт
Алма знала, що в тропіках треба вдягатися в світлий одяг, щоб не перегрітися. Знала, що коли втерти в тканину мильну піну й дати їй висохнути за ніч, одежа не пропускатиме води. Під спід краще вдягати фланелеву білизну. Подарунки треба привезти всім: і місіонерам (свіжі газети, насіння овочів, хінін, топірці й скляні пляшки), і тубільцям (ситець, ґудзики, дзеркала й стрічки). Вона запакувала один зі своїх улюблених мікроскопів — найлегший — хоч і переживала, що він не витримає довгої мандрівки. Взяла зі собою новесенький хронометр і маленький дорожній термометр.
Усе це вона помістила в скрині й дерев’яні коробки (з любов’ю встелені висохлим мохом), які вискладала пірамідкою надворі біля возівні. Побачивши, що всі потрібні їй речі вмістилися в невеличку купку, Алма відчула хвилю паніки. Як вона виживе з таким мізером? Що вона робитиме без своєї бібліотеки? Без гербарію? Як вона витримає по півроку чекати на звістку від сім’ї, на новини зі світу науки? А що як корабель потоне й усі її речі разом з ним? Раптом їй стало дуже шкода всіх тих безстрашних юнаків, яких Віттекери колись відсилали в ботанічні експедиції — якими наляканими й невпевненими вони, мабуть, почувалися, хоч і вдавали з себе сміливців. Від деяких із них вони більше ніколи не отримували звістки. Всі її приготування й пакування мали створити враження, начебто Алма — мандрівний ботанік, тоді як насправді вона їхала на Таїті зовсім не для того, щоб збирати рослини. Її справжній мотив причаївся в одному предметі, захованому на самому споді однієї з найбільших скринь: у шкіряній валізі Емброза, надійно перев’язаній і наповненій зображеннями оголеного таїтянського хлопця. Алма рушала на пошуки того хлопчини (якого вона подумки охрестила Хлопчиком) і була впевнена, що його знайде. Вона шукатиме Хлопчика по всьому острову, шукатиме так ретельно, мов екземпляр якоїсь рідкісної орхідеї. І з першого погляду його впізнає. Його лиця вона не забуде до кінця свого життя. Емброз усе-таки був геніальний художник і досконало передав його риси. Емброз немовби залишив їй мапу, якою вона тепер керувалася.
Алма не знала, що зробить з Хлопчиком, коли його відшукає. Але знала, що неодмінно його знайде.
Алма сіла на потяг до Бостона, провела три ночі в недорогому портовому готелі (де тхнуло джином, тютюном і потом попередніх гостей) і звідти відчалила в дорогу. Її корабель називався «
Капітаном був містер Терренс із Нантакета. Його дуже поважав Дік Єнсі, який і домовився про місце для Алми на його кораблі. Якщо вірити Єнсі, містер Терренс був строгий капітан і краще за інших тримав своїх моряків у шорах. Терренс прославився тим, що полюбляв іти на ризик (всі знали, що під час бурі він підіймає вітрила, а не опускає, сподіваючись, що вітер додасть йому швидкості), та водночас був людиною побожною і тверезою й прагнув утримати на морі високий моральний дух. Дік Єнсі довіряв йому й багато разів плавав на його судні. Він завжди квапився й надавав перевагу капітанам, які вели судно швидко й безстрашно, а Терренс був саме такий.