Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 217

Її найближчим приятелем стала мавпочка, яку приручив капітан Терренс. Звали її Малюк Нік, й вона годинами сиділа з Алмою, легенько перебираючи лапками її одяг, завжди вишуковуючи щось нове й незвичайне. Малюк Нік був вельми розумною і допитливою тваринкою. Більш за все його цікавив волосяний браслет, що його Алма носила на зап’ясті. Він ніяк не міг утямити, чому такого браслета немає і на її другому зап’ясті — й щоранку перевіряв, чи не виріс він там, бува, за ніч. А відтак, змирившись, зітхав, мовляв:

— Ну чому ти не можеш хоч на день стати симетричною?

З часом Алма почала ділитися з Малюком Ніком нюхальним тютюном. Той акуратно клав дрібку собі в ніздрю, гучно чхав, а тоді засинав у неї на колінах. Що б вона робила, якби не він?

Вони обігнули Флориду й кинули якір у Новому Орлеані, щоб висадити на берег мулів. За тваринами ніхто не сумував. У Новому Орлеані Алма побачила незвичайний туман над озером Пончартрейн. Бачила гори мішків із бавовною і бочок із тростиновим цукром, що лежали на причалі, чекаючи, поки їх завантажать на кораблі. Бачила шеренги пароплавів, які простягалися, скільки сягало око, й ждали, коли настане їхня черга гребти вгору по Міссісіппі. У Новому Орлеані їй стала в пригоді її французька, хоч акцент тамтешніх мешканців збивав з пантелику. Вона милувалася будиночками й садками, всіяними морськими мушлями й оточеними підстриженими кущами, й зачаровано розглядала вигадливо вбраних жінок. Шкодувала, що має так мало часу, щоб все оглянути, бо невдовзі сказали повертатися на корабель.

Вони попливли на південь, уздовж мексиканського узбережжя. На судні лютувала лихоманка. Майже нікому не вдалося її уникнути. На палубі був лікар, але пожитку з нього було мало, тож незабаром Алма сама роздавала ліки зі свого дорогоцінного запасу послаблюючих і блювотних засобів. Медичною сестрою вона себе не вважала, але фармацевтом була доволі здібним, і своєю допомогою завоювала собі невелике коло прихильників.

За якийсь час Алма й сама захворіла й мусила триматися каюти. У гарячці їй ввижалися затуманені сновидіння і яскраві жахіття. Руками вона безперестанку торкалася свого лона й пробуджувалася від болісних і водночас солодкаво-приємних спазмів. Їй постійно ввижався Емброз. Вона щосили намагалася не думати про нього, але гарячка підточила мури її розуму, і всередину ринули страхітливо викривлені спогади. У своїх мареннях вона бачила його в ванні — оголеним, таким самим, як тоді по обіді — тільки тепер його прутень виструнчився, й Емброз хтиво шкірився до неї, змушуючи смоктати його, доки вона не задихалась. Іншим разом їй снилося, що Емброз тоне в ванні, й Алма прокидалася в поті, з жахом усвідомлюючи, що вбила його. Однієї ночі хтось прошепотів їй на вухо:

— Тепер ти дитина, а я — мати, — і вона прокинулася, закричавши й змахнувши руками. Але в кімнаті нікого не було. Голос говорив німецькою. Але чому саме німецькою? Що це значило? До ранку вона так і не заснула — лежала й міркувала над словом «мати» — Mutter по-німецьки — словом, що в алхімії мало значення «тигель». Той сон видавався безглуздим, але відчувався важким, мов прокляття.