Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 181

Вона хвилювалася, що в нього взагалі може не бути геніталій? Думала, що проблема в цьому? Що ж, це не було проблемою. Він мав геніталії — цілком нормальні, навіть чималі. Вона наважилася пильно роздивитися той його милий відросток — блідого морського звіра, який гойдався у воді між його ногами серед гущавини мокрого волосся. Емброз завмер на місці. Його прутень теж не рухався. Йому не подобалося, коли на нього дивляться. Вона відразу це збагнула. Алма достатньо багато часу провела в лісі, спостерігаючи за лякливими тваринками, щоб уміти визначити, коли звірина не хотіла, щоб її бачили, — і цей звір між ногами Емброза теж цього не хотів. Та вона все одно на нього дивилася, бо не могла відвести погляд. Емброз дозволив їй це — але не з доброти душевної, а тому, що його немовби паралізувало.

Врешті-решт вона перевела погляд на його обличчя, відчайдушно вишукуючи на ньому якогось натяку на те, що він готовий впустити її до себе. Та Емброз, схоже, заціпенів від страху. Але чому він боїться? Вона стала навколішки перед ванною. Виглядало так, наче вона вклякла перед ним і про щось благає. Та ні — вона справді його благала. Його права рука з довгими загостреними пальцями лежала на краю ванни, схопившись за її фарфоровий обід. Вона один за одним повідгинала всі пальці. Він не чинив опору. Вона взяла його руку й піднесла до своїх вуст. Обхопила губами три його пальці. Вона нічого не могла зі собою вдіяти. Мусила мати хоч якусь часточку його тіла в своєму нутрі. Їй хотілося вкусити його, аби тільки пальці не вислизнули з її рота. Вона не хотіла його лякати, але й відпускати не хотіла. Замість вкусити, Алма почала смоктати. Всім своїм єством вона зосередилася на своїй жадобі. Раптом її вуста цмокнули — який вульгарний звук!

І з цим звуком Емброз прийшов до тями. Зойкнув і висмикнув свої пальці з її рота. Похапцем сів, розплескавши воду, й обома руками прикрив геніталії. Він виглядав так, ніби от-от помре від жаху.

— Будь ласка… — сказала вона.

Вони дивилися одне на одного як жінка й непроханий прибулець, який вторгся у спальню, — от тільки прибульцем була вона, а він виконував роль нажаханої жертви. Він витріщився на неї так, ніби вона була незнайомцем, який приставив йому ніж до горла, ніби вона збиралася використати його для найпорочніших утіх, а потім відсікти йому голову, вирізати нутрощі і зжерти його серце, наштрикнувши його на довгу, нагострену виделку.

Алма здалася. Хіба в неї був вибір? Вона підвелася й поволі вийшла з лазнички, тихенько причинивши за собою двері. Одягнулася. Зійшла сходами вниз. Її серце було таке пошматоване, що вона не знала, як досі живе.

Ганнеке де Ґроот вимітала порох із закутків у вітальні. Здавленим голосом Алма попросила економку підготувати гостьову спальню в східному крилі, де відтепер спатиме містер Пайк, доки для нього не знайдуть іншої кімнати.

— Waarom? — запитала Ганнеке.

Та Алма не могла їй пояснити. Їй хотілося кинутися в обійми Ганнеке й розплакатися, але вона стрималася.

— Хіба ж стара жінка бажає тобі зла? — спитала Ганнеке.