Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 179

На початку жовтня Філадельфія насолоджувалася останніми днями бабиного літа. Ранки були увінчані прохолодою й небесною блакиттю, пообіддя — оксамитові й ліниві. Емброз весь аж кипів енергією — щоранку вилітав з ліжка, як ядро з гармати. Йому вдалося змусити рідкісну орхідею Aerides odorata зацвісти в оранжереї. Генрі багато років тому привіз її з підніжжя Гімалаїв, але відтоді вона не випустила ані пуп’янка, доки Емброз не витягнув орхідею з горщика й не звісив її з балок у сонячному місці в кошику з кори й зволоженого моху. І от тепер вона зненацька розцвіла. Генрі радів. Емброз радів. Змальовував її з усіх ракурсів. Це буде гордість квіткової колекції Білого Акру.

— Коли щось по-справжньому любиш, рано чи пізно воно відкриє тобі свої таємниці, — сказав Емброз Алмі.

Якби він поцікавився її думкою, вона б із цим посперечалась. Вона кохала Емброза всім серцем, але він не розкривав перед нею своїх секретів. Алму гризла заздрість до його тріумфу з Aerides odorata. Вона заздрила і самій квітці, і турботі, якою він її оточив. Алма не могла зосередитися на своїй роботі, тоді як він досягав успіху за успіхом. Їй почала дошкуляти його присутність у возівні. Чому він постійно її перебиває? Його друкарські верстати голосно гуділи й тхнули гарячим чорнилом. Алмі ввірвався терпець. Вона почувалась так, ніби гниє живцем. З найменшого приводу спалахувала мов сірник. Одного дня, минаючи город у Білому Акрі, вона наткнулася на молодого робітника — той сидів на лопаті й ліниво витягував із пальця тріску. Вона вже колись бачила його, того лінивця. Він частіше справляв посиденьки на лопаті, ніж копав.

— Тебе звати Роберт, правда? — приязно всміхнулась вона.

— Роберт, — байдуже глянув на неї робітник.

— Що ти маєш зробити за сьогодні, Роберте?

— Перекопати цю грядку зі старим, зігнилим горохом, мем.

— І як — ти думаєш цим коли-небудь зайнятися? — сказала Алма — її тихий голос звучав загрозливо.

— Як бачите, я загнав собі тріску в палець.

Алма нахилилася над ним так, що все його вутле тільце опинилося в тіні. Вона вхопила його за комір, підняла на добрий фут у повітря і — трусячи ним як мішком із кормом — зарепетувала:

— Ану берися за роботу, ти, нікчемний довбню, а то я зараз тою твоєю лопатою відрубаю тобі яйця!

І відпустила його. Той голосно гепнувся на землю. Вибрався з-під її тіні квапливо, як кролик, і тут же від страху взявся щосили, як-небудь копати. Алма, струснувши плечима, пішла геть й зараз же повернулась думками до свого чоловіка. Може, Емброз просто не знав? Чи може хтось бути такий цнотливий, що, вступивши в шлюб, не знатиме про свої обов’язки й не здогадуватиметься про сексуальні взаємини між чоловіком і дружиною? Їй пригадалася книжка, яку вона прочитала багато років тому, коли ще тільки почала збирати непристойні тексти на горищі возівні. Вона не згадувала про неї добрих два десятки років. Порівняно з іншими та книжка була доволі нудна, але тепер саме вона виринула їй у пам’яті. Її назва звучала так: «Плоди шлюбу: настанови для чоловіків щодо статевого утримання; Порадник для одружених пар», автором був доктор Горшт.