Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 174

Звідки Пруденс узяла таку розкішну сорочку? Власноруч вона б такої не пошила — напевно, замовила в умілої швачки. Але скільки ж їй це коштувало! Звідки вона взяла гроші? Адже родина Діксонів хтозна-коли відцуралася таких матеріалів — шовку, мережива, заморських ґудзиків, усілякої розкоші. За тридцять років Пруденс жодного разу не вбрала такої вишуканої речі. Одне слово, Пруденс той подарунок обійшовся чималим коштом — і грошовим, і моральним. Алмі підійшов клубок до горла. Що такого вона зробила для сестри, що та її так обдарувала? Як Пруденс могла обрати для неї такий подарунок, надто — зваживши на їхню останню зустріч?

Спершу Алма подумала, що мусить від нього відмовитися. Треба запакувати нічну сорочку назад й повернути її Пруденс, щоб та порізала її на шматки й пошила своїм донькам гарні сукенки, або — ймовірніше — продала й пожертвувала зароблене на боротьбу проти рабства. Та ні — це виглядатиме невиховано й невдячно. Подарунків не повертають. Навіть Беатрікс завжди так казала. Подарунків не можна повертати. Це вияв люб’язності. І прийняти його треба теж люб’язно. Алма мусить виявити смирення і вдячність.

Пізніше, коли Алма пішла до спальні й зачинила двері, стала перед дзеркалом і одягнула нічну сорочку, вона нарешті збагнула, що сестра підказувала їй зробити, і чому сорочку не можна повернути: Алма повинна була вдягти цю прекрасну річ у першу шлюбну ніч.

У ній вона виглядала розкішно.

Розділ сімнадцятий

Весілля відбулося у вівторок, 29 серпня 1848 року, у вітальні в Білому Акрі. Алма вбрала коричневу шовкову сукню, пошиту зумисне для цієї оказії. За свідків були Генрі Віттекер й Ганнеке де Ґроот. Генрі мав добрий настрій, Ганнеке — не дуже. Церемонію провів суддя з Західної Філадельфії, який раніше вів справи з Генрі, а тепер погодився зробити господарю дому послугу.

— Живіть у злагоді, — сказав він на завершення, коли наречені обмінялися клятвами. — Підтримуйте одне одного в горі й розділяйте радість.

— Партнери в науці, торгівлі й житті! — несподівано рявкнув Генрі й голосно висякався.

Більше нікого з друзів і родичів не було. Джордж Гокс надіслав з нагоди їхнього одруження ящик груш і записку про те, що він зліг з гарячкою і, на жаль, не зможе прийти. Аптека Ґерріка надіслала ще напередодні великий букет квітів. Від Емброза нікого не було. Його приятель Деніел Таппер із Бостона прислав уранці телеграму «молодчина пайк», але сам на весілля не приїхав. Дорога потягом з Бостона зайняла б не більше, як півдня, але порадіти за Емброза все одно ніхто не прибув.

Озирнувшись довкола, Алма здивувалася, як повужчало їхнє родинне коло. Товариство зібралося геть тісне. Так мало людей! Заледве вистачило на те, щоб визнати їхній шлюб законним. Як вони дійшли до такого відлюдного життя? Їй згадався бал, що його батьки влаштували 1808 року, рівно сорок років тому: як на веранді й великому лузі кружляли танцівники й музиканти, як вона бігала поміж них із факелом. Тепер здавалося неймовірним, що в Білому Акрі колись відбувалися такі видовища, лунав сміх, творилися всілякі безумства. Відтоді їхня господа перетворилася на згусток тиші.