Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 173

Алма запам’ятала з її листа одне: дівчина, яку він кохав і обожнював. Матір була певна, що Емброз усе їй розповів, але він нічого їй не сказав. Хто та дівчина? Коли вона померла? Емброз поїхав з Фремінґема до Гарварда, коли йому заледве виповнилося сімнадцять, і відтоді туди не повертався. Виходить, вони мали роман — якщо справді мали — в дуже юному віці. Були ще зовсім дітьми. Напевно, та дівчина була красива. Алма уявила собі гарненьку кралечку, милу маленьку колі, бездоганне створіння з каштановим волоссям і блакитними очима, яке виспівувало медовим голоском гімни і гуляло з юним Емброзом серед весняних, розквітлих орхідей. Чи її смерть внесла свою лепту в його божевілля? Як звали ту дівчину? Чому Емброз ніколи не про неї не згадував? З іншого боку, хіба він мусив? Хіба в нього немає права тримати давні історії при собі? Чи Алма розповідала Емброзу про своє обшарпане, безглузде, помилкове кохання до Джорджа Гокса? Чи треба було йому розповісти? Але ж там не було про що розповідати. Джордж Гокс навіть не здогадувався, що він — дійова особа любовного роману, а це значить, що роману як такого взагалі не було.

І що тепер їй з цим всім робити? Найперше, з самим листом? Вона ще раз його перечитала, запам’ятала написане й заховала. Вона відповість місіс Пайк пізніше, напише щось коротеньке й безневинне. Краще б та їй узагалі нічого не писала! Тепер треба змусити себе забути прочитане.

Як же звали ту дівчину?

На щастя, її увагу привернув другий пакунок — загорнутий у коричневий вощений папір і перев’язаний мотузкою. На її здивування, його прислала Пруденс Діксон. Розгорнувши папір, Алма побачила нічну сорочку з м’якого білого льону, оздоблену мереживом. На вигляд вона була їй якраз. Гарна, проста сорочка — скромна, але жіночна, з пишними складками, високим комірцем, ґудзиками зі слонової кістки й широкими рукавами. Корсаж тьмяно виблискував чепурними квітами, вишитими блідо-жовтими шовковими нитками. Сорочка, від якої пахло лавандою, була акуратно складена й перев’язана білою стрічкою, під якою лежала записка, де бездоганним почерком Пруденс писало: «З найкращими побажаннями!».