Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 172

— Я вже й так відібрала в тебе забагато часу, — підвелась Алма. — У тебе хвора дитина. Вибач.

На мить Пруденс завагалась, так наче хотіла нахилитися до неї чи попросити сестру побути ще трохи. Втім, той момент промайнув так швидко, наче нічого й не було. Вона тільки сказала:

— Рада, що ти зайшла.

«Чому ми такі різні?» — хотілося крикнути Алмі. — «Чому ми не можемо стати ближчі?».

Натомість вона спитала:

— Ти приїдеш до нас на весілля в суботу? — хоч і підозрювала, що почує у відповідь відмову.

— Боюсь, що ні, — відповіла Пруденс.

Вона не пояснила, чому. Обидві й так знали: бо ноги Пруденс більше ніколи не буде в Білому Акрі. Генрі цього не потерпить, та й сама Пруденс теж.

— Що ж, тоді всього найкращого, — наостанок сказала Алма.

— І тобі, — відповіла Пруденс.

Допіру дійшовши до середини вулиці, Алма усвідомила, що тільки що наробила: вона попросила поради щодо мистецтва злягання не просто у втомленої сорокавосьмилітньої матері — з хворою дитиною вдома! — а в доньки хвойди. Як Алма могла забути про безчесне заняття матері Пруденс? Адже сама Пруденс навряд чи колись про це забувала й, мабуть, вела таке суворе й праведне життя на противагу ганебним порокам рідної матері. Та це не завадило Алмі ввірватися в її скромну, порядну й ощадну господу з питаннями про прийоми й ремесло спокуси.

Алма пригнічено сіла на покинуту бочку. Їй хотілось повернутися до будинку Діксонів і вибачитися, але як? Що вона могла сказати, щоб не погіршити й так неприємну ситуацію?

Як вона могла бути такою безтактною дурепою?

Де був її розум?

Напередодні весілля Алмі прийшли поштою два цікаві послання.

На першому конверті стояла марка Фремінґема, штат Массачусетс, а в куточку писало «Пайк». Алма відразу подумала, що то лист для Емброза, очевидно, від його родини, проте конверт був заадресований на її ім’я, тож вона його відкрила.

Дорога міс Віттекер,

прошу вибачення за те, що не зможу приїхати на Ваше весілля з моїм сином, Емброзом, але я ледве рухаюся і не зможу подолати таку далеку дорогу. Однак звістку про те, що Емброз збирається поєднати себе священними узами шлюбу, я сприйняла з великою приємністю. Мій син стільки років жив далеко від своєї сім'ї й суспільства, що я вже давно облишила надію на те, що він знайде собі наречену. До того ж дуже давно його юне серце глибоко зранила смерть дівчини, яку він кохав і обожнював — дівчини з порядної християнської сім'ї з нашої парафії, з якою, як ми всі думали, він планував одружитися. І я боялася, що його душа зазнала непоправної шкоди, що він більше ніколи не спізнає справжнього кохання. Можливо, я говорю з Вами надто відверто, хоча, думаю, він сам усе Вам розповів. Отож я дуже зраділа, отримавши звістку про його заручини, бо ж це значить, що його сердечна рана загоїлася.

Я отримала Ваш весільний портрет. Ви виглядаєте тямущою жінкою. На Вашому обличчі я не бачу ознак пустощів чи легковажності. Насмілюсь сказати, що моєму синові потрібна саме така жінка, як Ви. Він розумний хлопець — найрозумніший з усіх моїх дітей — і в дитинстві був найбільшою моєю радістю, хоч і змарнував багато років, роздивляючись хмари, зорі й квіти. Крім того, боюсь, що він вважає, начебто перехитрив християнство. Можливо, така жінка, як Ви, допоможе йому зійти з хибного шляху. Хочеться, щоб пристойний шлюб зцілив його від нехтування мораллю. Насамкінець шкодую, що не побачу весілля свого сина, але Ваша спілка сповнює мене надією. Материнське серце грітиме думка про те, що її дитя ошляхетнює свій розум, розмірковуючи про Бога під час старанного вивчення Святого Письма й щоденних молитов. Будь ласка, подбайте, щоб так воно й було.

Його брати і я вважаємо Вас членом нашої родини. Сподіваюсь, Ви це й так розумієте. Та сказати про це все одно годиться.

Щиро Ваша,

Констанс Пайк