Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 175

З нагоди одруження Алма подарувала Емброзу розкішне антикварне видання «Священної теорії Землі» Томаса Барнета, яка вперше вийшла друком 1684 року. Теолог Барнет припускав, що наша планета — до Всесвітнього потопу — була гладкою сферою досконалої форми, сповнена «краси молодості й квітучої природи, свіжа й родюча, без жодної зморшки, рубця чи тріщини в своєму тілі; не мала вона ні скель, ні гір, ні порожнистих печер, ні глибоченних каналів, рівна й однорідна по всій своїй поверхні». Барнет називав її «первозданною Землею». Алма подумала, що її чоловікові сподобається — так воно й було. Уявлення про ідеал, мрії про незаплямовану вишуканість — в усьому цьому був Емброз до самих кісток.

Наречений натомість подарував Алмі квадратик із прегарного італійського паперу, згорнутий у крихітний, химерний конвертик, вкритий восковими печатками чотирьох кольорів. На кожному згині стояла різна печатка. Мила річ — така маленька, що вміщалася у долоні — і, водночас, дивна і трохи містична. Алма покрутила конвертик у руках.

— Як відкрити твій подарунок? — запитала вона.

— Його не можна відкривати, — сказав Емброз. — Хай завжди буде запечатаний.

— А що в ньому всередині?

— Любовне послання.

— Справді? — зраділа Алма. — Любовне послання! Я б хотіла його побачити!

— Я хочу, щоб ти його уявляла.

— У мене не така багата уява, як у тебе, Емброзе.

— Але ти, Алмо, так сильно любиш знання, що твоїй уяві піде на користь, коли щось залишиться нерозгаданим. Ми з тобою так близько пізнаємо одне одного. Нехай хоч щось зостанеться в таємниці.

Вона поклала подарунок до кишені. Він пролежав там цілий день — чудна, невагома таємниця.

Того дня вони повечеряли з Генрі та його приятелем-суддею. Генрі з другом перепили портвейну. Алма нічого не пила, Емброз теж. Її чоловік усміхався до неї щоразу, як вона дивилася в його бік — але ж він і раніше так робив, ще до того, як вони побралися. Нічим не примітний вечір, тільки вона вже стала місіс Емброз Пайк. Сонце заходило за обрій поволі, наче старигань, який, не кваплячись, шкандибає сходами вниз.

Нарешті після вечері Алма з Емброзом уперше пішли разом до Алминої спальні. Алма сіла на краю ліжка, Емброз — поруч із нею. Він узяв її руку. Після довгої мовчанки вона сказала:

— Я на хвилинку…

Їй кортіло одягнути нову нічну сорочку, але не хотілось роздягатися на його очах. Алма взяла сорочку й пішла до лазнички за рогом спальні — її облаштували в 1830-х, встановивши ванну й крани з холодною водою. Роздягнулася й одягнула сорочку. Вона не знала: хай волосся буде зібране чи краще розпустити. Розпущеним воно не завжди виглядало гарно, але спати зі шпильками було незручно. Алма трохи повагалась, тоді вирішила залишити його зібраним.