Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 171

Пруденс дивилася на неї мовчки й незворушно. «Допоможи мені, жінко!» — хотілося вигукнути Алмі. Коли б сюди Ретту Снов! Не теперішню, божевільну Ретту, а колишню — веселу й невимушену. Якби ж сюди Ретту, і щоб їм усім знову було по дев’ятнадцять! Вони б утрьох знайшли спосіб обережно обговорити цю тему. Ретта обернула б усе на сміх і говорила б відверто. Ретта позбавила б Пруденс від скутості, а Алму — від сорому. Але там не було нікого, хто б допоміг їм двом поводитися, як годиться сестрам. Крім того, Пруденс увесь час мовчала, навіть не намагаючись полегшити Алминих мук.

— Я не знаю, що робити на подружньому ложі, — пояснила Алма в пориві відчайдушної сміливості. — Батько сказав, що ти могла б мені порадити, як задовольнити чоловіка.

Пруденс ледь помітно підняла одну брову.

— Прикро, що він вважає мене знавцем у цій темі, — відповіла вона.

Алма подумала, що їй не варто було цього говорити. Та вже було пізно.

— Ти не так мене зрозуміла, — заперечила Алма. — Просто ти вже давно заміжня й маєш багато дітей…

— Шлюб — це не тільки те, на що ти натякаєш, Алмо. Крім того, деякі моральні принципи не дозволяють мені обговорювати з тобою те, до чого ти хилиш.

— Ну звісно, Пруденс. Я не хочу ображати твої почуття чи втручатися в твоє особисте життя. Просто те, про що я говорю, досі для мене загадка. Прошу тебе — зрозумій мене правильно. Мені не потрібна порада лікаря, я знайома з основами анатомії. Але я потребую поради заміжньої жінки, щоб зрозуміти, що може сподобатися моєму чоловіку, а що ні. Як підійти до мистецтва задоволення…

— Мистецтво потрібне, — відповіла Пруденс, — тільки тим жінкам, які торгують собою.

— Пруденс! — Алма крикнула так голосно, що сама здивувалася. — Подивись на мене! Ти бачиш — я зовсім не готова! Я що, схожа на молоду? Чи, може, на об’єкт бажання?

Досі Алма не усвідомлювала, як сильно боїться шлюбної ночі. Вона, ясна річ, кохала Емброза й була охоплена трепетним передчуттям, та від самої думки її кидало в дрож. Цей страх почасти пояснював, чому останні кілька тижнів вона півночі тремтіла під ковдрою, не в змозі заснути: Алма не знала, як поводитися в ролі дружини. Так, вона десятки років уявляла собі яскраві, непристойні, хтиві сцени, але при цьому була цнотлива. Уява — то одне, а два тіла поруч — зовсім інше. Як Емброз поставиться до неї? Як його зачарувати? Він був молодший за неї, вродливий, тоді як справедлива оцінка Алминої зовнішності в її сорок вісім звучала б так: вона була схожа скоріше на кущ ожини, ніж троянди.

Пруденс трохи зм'якла.

— Треба тільки мати бажання, — сказала Пруденс. — Чоловіка, який має згідливу й покірну дружину, не треба особливо задобрювати.

Її слова нічого не сказали Алмі. Пруденс теж, напевно, це відчула, бо додала:

— Повір мені — подружні обов'язки не такі вже й неприємні. Якщо твій чоловік буде з тобою ніжний, то не причинить тобі болю.

Алмі хотілося впасти на підлогу й заплакати. Невже Пруденс справді думає, що Алма боїться болю? Хто чи що може причинити біль Алмі Віттекер? Їй — в якої всі руки в мозолях? Яка може підняти дубову колоду, на котру так легко сперлася Пруденс, й завиграшки пожбурити її в другий кінець кімнати? В якої засмагла шия, а на голові не волосся, а чортополох? У першу подружню ніч Алма боялася не болю, а приниження. Їй страшенно хотілося знати, як представити себе Емброзу в вигляді орхідеї, якою була її сестра, а не замшілого каменя, яким була вона сама. Але такого не навчиш. Безглузда розмова — початок її приниження.