Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 166

Після цих слів Генрі вперше глянув на Алму, відколи та зайшла до кімнати.

— Звісно, що не втрачу, — відповів Генрі. — Чому б тобі чи йому звідси їхати? Хіба той хлопець зможе забезпечити тобі таке життя, до якого ти звикла, за свою платню — ким він там працює? — знавця орхідей?

Генрі відкинувся на спинку крісла, схрестив руки на грудях і подивився на доньку поверх старомодних окулярів у мідній оправі. Алма не знала, що далі казати.

— Емброз — добра людина, — нарешті промовила вона. — Його не цікавить багатство.

— Думаю, ти права, — відповів Генрі. — Але любов до бідності честі йому не робить. Хоча я думав, що таке може статися, ще багато років тому — коли ні ти, ні я навіть не чули про Емброза Пайка.

Генрі встав і, похитуючись, обвів поглядом книжки на полицях позаду себе. Він витягнув книжку про англійські кораблі. Алма змалку бачила там ту книжку, але ні разу не розгортала, бо англійські судна її не цікавили. Погортавши книжку, він знайшов усередині згорнутий аркуш паперу з восковою печаткою. «Алма» — було витиснуто на печатці. Він простягнув їй лист.

— Разом з твоєю матір’ю я склав року так 1817-го два документи. Один із них я дав твоїй сестрі Пруденс, коли та вийшла за свого клаповухого спанієля. Це рішення, яке має підписати твій чоловік — погодитись, що він ніколи не володітиме Білим Акром, — байдуже сказав Генрі.

Алма мовчки взяла документ. Вона впізнала материну руку по прямій «спинці» літери «А» в своєму імені.

— Емброзу не потрібен Білий Акр, і ніякого бажання ним володіти він не має, — наїжачено відповіла Алма.

— От і прекрасно. Тоді він спокійно його підпише. Ти, звичайно, дістанеш посаг, але мої гроші, мій маєток ніколи не будуть його. Маю надію, ти мене зрозуміла?

— Зрозуміла, — відповіла вона.

— Ну й добре. А вже чи годиться містер Пайк тобі в чоловіки — то вже твоя справа. Ти — доросла жінка. Якщо ти думаєш, що він зможе задовольнити тебе в шлюбі, то я тебе благословляю.

— Задовольнити в шлюбі? — обурилася Алма. — Невже я така людина, що мене важко задовольнити, тату? Хіба я колись тебе про щось просила? Чогось вимагала? Хіба я завдам комусь страшних клопотів, коли стану чиєюсь дружиною?

Генрі стенув плечима.

— Не знаю. Побачиш.

— Ми з Емброзом відчуваємо одне до одного цілком природну симпатію, тату. Я знаю, що наша пара, може, виглядає дивно, але…

Генрі не дав їй договорити до кінця.

— Ніколи не виправдовуйся, Алмо. Так ти виглядаєш слабкою. Так чи інакше, хлопець він непоганий.

Він знову схилився над паперами на столі. Оце й усе благословення? Алма вагалася. Вона чекала, що батько ще щось скаже. Але він мовчав. Але, схоже, вона таки отримала дозвіл вийти заміж. Принаймні заборони не почула.

— Дякую, тату, — вона обернулася до дверей.

— І ще одне, — знову підвів голову Генрі. — Перед першою шлюбною ніччю нареченій прийнято давати поради щодо певних речей, які відбуваються в подружній спальні, якщо ти, звісно, ще нічого про таке не знаєш, а я здогадуюсь, що так воно і є. Я — чоловік і твій батько й нічого тобі порадити не можу. Якби твоя матір була жива, вона б тобі все розповіла. Ганнеке можеш нічого не питати: вона — стара діва, у тій справі не має кебети і померла б від розриву серця, якби дізналася, що відбувається між чоловіком і жінкою в ліжку. Моя тобі порада — сходи до своєї сестриці Пруденс. Вона вже давно вийшла заміж і народила цілу купу дітлахів. І навчить тебе, як поводитися з чоловіком. Тільки не червоній, Алмо, — ти застара, щоб червоніти, і це виглядає смішно. Раз ти вже зібралася заміж, то, їй-Богу, зроби все так, як треба. Ляж у ліжко готова — так як ти готуєшся до всього решта. Ти не пошкодуєш, повір. І заодно відправ завтра мої листи, раз уже поїдеш до міста.