Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 164

Почула його бездоганно сформульоване запитання: Ти згідна?

Вона тихо задрижала у відповідь: ТАК.

А відтак відчула ще щось. Запитання, що його Емброз помістив усередині її тіла, перетворювалося у щось інше. Воно оберталося на її запитання. Вона не підозрювала, що хоче щось запитати Емброза, але тепер те питання аж рвалося назовні. Алма дозволила йому пройти через її груди й вийти через руки. А тоді взяла й поклала своє запитання в його розпростерті долоні:

Ти цього хочеш від мене?

Вона почула, як він різко вдихнув. І до болю стиснув її руки. А тоді розбив тишу на друзки, промовивши одне-єдине слово:

— Так.

Розділ шістнадцятий

Не пізніше як за місяць вони побралися.

Багато років Алма міркувала над тим, як саме вони дійшли до такого кроку — неймовірного й несподіваного стрибка в подружнє життя, але після того випадку в палітурній майстерні одруження здавалося неминучим. Що ж до того, що насправді сталося в тій крихітній кімнатці, то все це (від цнотливого оргазму Алми до мовчазної передачі думки) було схоже на чудо чи принаймні дивовижну оказію. Алма не могла знайти логічного пояснення тому, що трапилося. Люди не можуть чути думок одне одного. Алма в цьому не сумнівалася. Люди не здатні проводити такої напруги, такого бажання й відвертого чуттєвого вибуху самим лише доторком рук. І все ж — це сталося. Безперечно сталося.

Коли вони вийшли тієї ночі з майстерні, він обернувся до неї, — розбурханий і почервонілий — і сказав:

— Я б хотів до кінця своїх днів спати поруч із тобою щоночі й слухати твої думки.

Ось що він сказав! Не подумки, а вголос. Приголомшена, вона не могла знайти потрібних слів. Просто кивнула на знак чи то порозуміння, чи то згоди, чи здивування. Відтак вони розійшлися по своїх спальнях через коридор одна від одної — та Алма, звісно, не заснула. Хіба ж вона могла?

Другого дня, дорогою до валунів, Емброз почав розмову так, ніби нічого не сталося, мовби продовжуючи незакінчену бесіду. Ні з того ні з сього він сказав:

— Різниця в нашому з тобою життєвому становищі така велика, що, мабуть, не має значення. Я не маю нічого, чого могли б бажати інші, а ти маєш все. Може, ми є двома протилежностями, що врівноважують одна одну?

Алма уявлення не мала, куди він хилить, але мовчала.

— Я також думав над тим, — тихо зауважив він, — чи зможуть дві такі різнобічні особистості, як ми з тобою, знайти гармонію в спілці.

При слові «спілка» їй аж у серці й животі похололо. Образно він говорить чи буквально? Вона чекала, що буде далі.