Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 151

І так далі, до безкінечності. Беатрікс Віттекер завжди глузувала з його теорії («Майже всі листки мають форму печінки — то нам що, їх усіх їсти?»), й Алма перейняла її скептицизм.

Але тепер було не до нього, бо Емброз знову розглядав Алмине обличчя. Він відчайдушно шукав на її лиці дозволу продовжувати. І Алма, попри неабиякі душевні хвилювання, вкотре вдала незворушність. Емброз знову заговорив.

— Я знаю, що нинішня наука не погоджується з ідеями Бьоме, — сказав він. — І розумію чому. Якоб Бьоме працював у напрямку, протилежному до правильної наукової методології. Його мисленню бракує строгості й упорядкованості. Його праці пересипані уламками, скалками, друзками прозрінь. Він був ірраціональний. Легковірний. Бачив тільки те, що хотів бачити. Нехтував усім, що суперечило його поглядам. Він починав із теорій, а тоді допасовував до них факти. Таке ніхто не назве наукою — і матиме рацію.

Сама Беатрікс Віттекер не висловилась би краще, подумала Алма — але вголос не сказала, а тільки кивнула.

— І все ж… — Емброз замовк.

Алма дала приятелю час зібратися з думками. Він так довго мовчав, що вона подумала, що на цьому, певно, їхня розмова скінчиться. Але після тривалої мовчанки Емброз продовжив.

— І все ж, Бьоме сказав, що Бог залишив відбиток себе у світі й дав вказівки, щоб ми його відшукали.

Алма відразу ж розпізнала паралель і не втрималася:

— Як гравер, — сказала вона.

Почувши ці слова, Емброз обернувся й глянув на неї — на його лиці проступив вираз полегші й вдячності.

— Так! — сказав він. — Саме так. Ти мене розумієш. Тепер ти бачиш, як на мене — тоді ще молодого юнака — вплинула його теорія. Бьоме сказав, що той божественний відбиток — священні чари, і що ті чари — єдине вчення про Бога, яке потрібне людству. Він вірив у те, що ми можемо навчитися читати відбитки Бога, але для цього треба спершу кинутися у вогонь.

— Кинутися у вогонь, — спокійним голосом повторила Алма.

— Так. Зректися матеріального світу. Зректися церкви з її кам’яними стінами й літургіями. Честолюбства. Науки. Плотських бажань. Прагнення володіти й самолюбства. Дару слова — і того зректися! Тільки тоді побачиш те, що бачив Бог у момент творення. Тільки тоді прочитаєш послання, які Господь залишив для нас. Як бачиш, Алмо, після такого я не міг стати священиком. І студентом не міг. І сином. І, по-моєму, живим чоловіком теж.

— Ким же ти став? — запитала Алма.

— Я спробував стати вогнем. Припинив усю звичну життєву діяльність. Перестав розмовляти. Навіть їсти перестав. Я вірив, що зможу вижити на сонячному промінні й дощі. І доволі довго — хоч це й важко уявити — таки жив на одному сонці й дощі. Мене це не дивувало. В мене була віра. Розумієш, для матері я завжди був найпобожнішим сином. Мої брати вміли розсудливо мислити, тоді як я серцем відчував любов Творця. Змалку я, бувало, так глибоко занурювався в молитву, що мама трясла мене в церкві за плечі й давала на горіхи за те, що сплю під час служби, але ж насправді я не спав. Я… я спілкувався. А прочитавши Якоба Бьоме, хотів ще ближче запізнатися з божественним. Ось чому я відмовився від усього на світі й навіть харчів.