Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 150

— Вибач, Емброзе. Я маю жахливу звичку — докучати запитаннями, доки не дістану задовільної відповіді. Напевно, така вже в мене натура. Сподіваюсь, ти не подумав, що я невихована.

— Усе гаразд, — відповів Емброз. — Мені до вподоби твоя допитливість. Тільки не знаю, як відповісти тобі так, щоб ти була задоволена. Нікому не хочеться втратити прихильності людини, якою захоплюєшся, оголивши перед нею душу.

Тож Алма облишила цю тему з надією, що вони більше ніколи не згадуватимуть про божевілля. Щоб трохи послабити напругу, вона витягнула з торбинки книжку й спробувала зосередитися на читанні. Карету немилосердно трясло, букви стрибали перед очима, а думки вперто поверталися до недавньої розмови, проте Алма все одно вдавала, начебто з головою поринула в книжку.

Вони їхали так досить довго, а тоді Емброз сказав:

— Я ще не розповідав тобі, чому багато років тому покинув Гарвард.

Алма відклала книжку й обернулася до нього.

— У мене був напад, Алмо, — сказав він.

— Божевілля? — запитала Алма прямо, як завжди, але при думці, яку відповідь може почути, їй аж на душі похололо.

— Можливо. Не знаю точно, як його назвати. Моя матінка думала, що я втратив розум. Друзі думали, що я втратив розум. Лікарі сказали, що збожеволів. Але я відчував, що то щось інше.

— Щось інше? — перепитала вона спокійним голосом, хоч сама ледь не тремтіла від хвилювання. — Може, одержимість духами? Зустріч з надприродним? Стирання меж матеріального? Натхнення з вогненними крилами?

Емброз не всміхнувся. Він не мав на думці жартувати.

Його зізнання так приголомшило Алму, що вона надовго замовкла. В її світогляді не було місця стиранню матеріальних меж. У житті Алми Віттекер не було нічого кращого й заспокійливішого за обнадійливу певність матеріальних кордонів.

Перед тим, як продовжити, Емброз пильно на неї глянув. Подивився так, мовби вона була термометром чи компасом, а він намагався визначити його покази, мовби вибирав напрямок, куди повернути розмову, спираючись виключно на характер її відповіді. Алма силкувалася приховати своє хвилювання. Мабуть, Емброза вдовольнив її вираз лиця, бо він повів мову далі:

— У дев’ятнадцять років я знайшов у Гарвардській бібліотеці добірку книжок Якоба Бьоме. Чула про нього?

Звичайно, чула. Вона мала власні примірники його книжок у книгозбірні Білого Акру. Алма читала Бьоме, проте захоплення він у неї не викликав. Якоб Бьоме — швець, який мешкав у XVI столітті в Німеччині — мав містичні видіння про рослин. Його називали одним із засновників ботаніки. Натомість Алмина матір вважала його клоакою середньовічних забобонів. Отож Якоб Бьоме був персоною суперечливою.

Старий швець вірив у так зване «означення всіх сутностей» — у те, що в будові кожної квітки, листочка, плода й дерева на Землі Бог заховав вказівки, які допоможуть людству досягнути досконалості. Весь світ природи — це божественний код, стверджував Бьоме, який містить доказ любові нашого Творця. Ось чому чимало лікарських рослин схожі за формою на хвороби, що їх здатні вилікувати, або на органи, яким вони йдуть на користь. Базилік з листками в формі печінки, вочевидь, лікує захворювання печінки. Чистотіл, який виділяє жовтий сік, здатний вилікувати жовтизну шкіри, яку викликає жовтяниця. Волоські горіхи, подібні за формою на мозок, позбавляють від головного болю. Мати-й-мачуха, яка росте поблизу холодних струмків, здатна лікувати кашель і застуду після перебування в крижаній воді. Спориш із його криваво-червоними цятками на листках затягує рани на тілі.