Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 148

Але вона нізащо не хотіла до нього повертатися.

У середині липня 1848 року Алма поїхала до божевільні Ґриффона відвідати Ретту — вперше, відколи її приятельку туди влаштували. Алма не дотримала своєї обіцянки, яку дала Джорджеві Гоксу, — навідуватися до Ретти щомісяця, але відколи до Білого Акру прибув Емброз Пайк, життя в садибі стало таке бурхливе й приємне, що вона просто забула про Ретту. Втім, у липні Алму вже почало гризти сумління, тож вона винайняла екіпаж, щоб поїхати на день до Трентона. Вона написала записку Джорджеві Гоксу, чи не має він охоти скласти їй компанію, але той відмовився. Він не пояснив, чому, проте Алма здогадалася, що йому буде нестерпно побачити Ретту в її теперішньому стані. Втім, скласти їй товариство зголосився Емброз.

— Але ж ти маєш тут багато роботи, — сказала Алма. — Та й сам візит не з приємних.

— Робота може зачекати. Я б хотів познайомитися з твоєю приятелькою. Чесно кажучи, хвороби уяви викликають в мене інтерес. Та й було б цікаво подивитися на шпиталь.

Діставшись без пригод до Трентона й порозмовлявши з лікарем, який опікувався Реттою, Алма з Емброзом пройшли до її кімнати. Вони застали Ретту в окремій кімнатці, де стояло охайно застелене ліжко і столик зі стільцем, лежав вузенький килимок, а на стіні, там, де раніше висіло дзеркало, зяяло порожнє місце — медсестра пояснила, що дзеркало забрали, бо воно засмучувало хвору.

— Ми спробували поселити її на якийсь час з іншою пані, — сказала медсестра, — але їй це не сподобалося. Вона почала шаленіти. Мала напади тривоги й жаху. Ми боялися, що її сусідка може постраждати. Краще, хай живе сама.

— Що ви робите, коли вона страждає від таких нападів? — запитала Алма.

— Крижані ванни, — відповіла медсестра. — І закриваємо їй очі й вуха. Здається, це її заспокоює.

Кімната виглядала досить приємно. Вікна виходили в сад, світла було вдосталь, однак Алма подумала, що її приятельці, напевно, тут самотньо. Хоч і охайно вбрана, з чистим волоссям, заплетеним в косу, Ретта все ж скидалася на примару. Бліда мов привид. Досі гарненька, але від її колишньої вроди залишилася одна тінь. Побачивши Алму, Ретта не виявила ні радості, ні занепокоєння, а на Емброза взагалі не звернула уваги. Алма сіла поруч з приятелькою і взяла її за руку. Ретта своєї руки не забрала. Алма помітила, що пучки на кількох пальцях забинтовані.

— Що з ними сталося? — запитала Алма медсестру.

— Вона кусає себе вночі, — пояснила та. — Ми ніяк не можемо її відучити.

Алма привезла подружці торбинку лимонних цукерок і букетик фіалок, загорнутий у папір, але Ретта тільки зиркнула на подарунки так, ніби не знала, котрий із них їсти, а котрим — милуватися. По останньому примірнику «Дамського журналу», що його Алма купила дорогою, вона теж тільки ковзнула поглядом. Алма запідозрила, що квіти, цукерки й журнал дістануться медсестрі.