Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 139

— І які в вас тепер плани? — запитала Алма.

Містер Пайк здійняв руки вгору, неначе до неба:

— Я вже не пам’ятаю, коли востаннє складав якісь плани.

— Але чим би ви хотіли займатися? — запитала Алма.

— Мене ще ніхто про таке не питав.

— Ну от я питаю, містере Пайк. І дуже хочу почути від вас щиру відповідь.

Він глянув на неї своїми світло-карими очима. Вигляд у нього був страшенно втомлений.

— Що ж, тоді я вам відповім, міс Віттекер, — промовив він. — Я не хочу більше ніколи подорожувати. Мені хочеться провести решту своїх днів у такому тихому місці — й працювати в такому повільному темпі — щоб я чув, як плине моє життя.

Джордж із Алмою перезирнулися. Генрі мовби відчув, що щось проходить повз нього, — здригнувся, прокинувся й знову перетягнув усю увагу на себе.

— Алмо! — гукнув він. — Той лист від Діка Єнсі, що прийшов минулого тижня. Ти його прочитала?

— Прочитала, тату, — жваво відповіла вона.

— І що ти про це думаєш?

— По-моєму, погані новини.

— Ще б пак! Я був злий як дідько! А твої друзі що кажуть? — запитав Генрі, махнувши келихом на гостей.

— Думаю, вони не знають, що сталося, — відповіла Алма.

— То скажи їм, доню. Я хочу почути їхню думку.

Справжня дивина. Генрі ніколи не цікавився чужими думками. Але він ще раз махнув на неї келихом, і Алма заговорила, звертаючись відразу і до Джорджа, і до містера Пайка.

— Йдеться про ваніль, — почала вона. — Років п’ятнадцять тому один француз умовив мого батька вкласти гроші в плантацію ванілі на Таїті. А тепер ми дізналися, що плантація занепала, а француз зник.

— Разом з моїми грошиками, — докинув Генрі.

— Разом з батьковими грошима, — потвердила Алма.

— І то чималими, — додав Генрі.

— Чималими, — кивнула Алма.

Вона чудово про це знала, бо власноруч їх переказувала.

— Все мало вийти, — сказав Генрі. — Клімат там ідеальний. І ліани, основне, росли! Дік Єнсі сам їх бачив. Повиростали до шістдесяти п’яти футів заввишки. Той проклятущий француз казав, що ваніль там добре ростиме, і був правий. На ліанах з’явилися квітки — такі, як цілий кулак. Усе йшло так, як він і обіцяв. Як там той французик говорив, Алмо?

— Вирощувати ваніль на Таїті легше, ніж пускати вітри вві сні, — почервоніла Алма, глянувши скоса на своїх гостей.

Джордж увічливо згортав на колінах серветку, тоді як містер Пайк щиро розсміявся.

— То що ж пішло не так, сер? — запитав він. — Дозвольте поцікавитися…