Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 141

Хай навіть то була незначна перемога, але, зрештою, її йому таки зарахують.

Тієї ночі Алма прокинулася від дивного звуку.

Їй нічого не снилося, вона міцно спала, аж тут раз — і пробудилася, мовби хтось дав їй ляпаса. Вона пильно вдивлялася в темряву. В кімнаті хтось є? Ганнеке? Ні. Нікого. Вона знову відкинулася на подушку. Тиха, прохолодна ніч. Що ж порушило її сон? Голоси? Їй уперше за багато років пригадалася ніч, коли до Білого Акру привели серед гурту чоловіків малу Пруденс, заплямовану кров’ю. Бідна Пруденс. Усе-таки треба її відвідати. Варто більше піклуватися про свою сестру. Але їй просто бракувало часу. Довкола панувала тиша.

Алма вже майже задрімала, коли знову почула той самий звук. Тут же розплющила очі. Що то було? Точно якісь голоси. Але ж кому не спиться посеред ночі?

Вона підвелася, закуталася в шаль і спритно запалила лампу. Вийшла до сходів і глянула через перила вниз. У вітальні з-під дверей пробивалося світло. Було чути батьковий сміх. З ким він? Говорить сам до себе? Якщо Генрі щось хотів, то чому її ніхто не розбудив?

Вона спустилася по сходах і побачила, що батько сидить на канапі поруч із Емброзом Пайком. Вони переглядали якісь ілюстрації. Батько мав на собі довгу білу нічну сорочку й старомодний нічний ковпак, лице почервоніло від випитого. Містер Пайк досі мав на собі коричневий вельветовий костюм, а волосся було ще розкуйовдженіше, ніж уранці.

— Ми вас розбудили, — сказав містер Пайк, коли її побачив. — Вибачте.

— Чи можу я вам чимось допомогти? — запитала Алма.

— Алмо! — вигукнув Генрі. — У твого хлопчини виникла геніальна ідея! Покажи їй, синку!

Генрі не захмелілий, збагнула Алма — він просто схвильований.

— Я не міг заснути, міс Віттекер, — сказав містер Пайк, — бо все міркував про ту ваніль на Таїті. І мені спало на думку, що може бути ще одна причина, чому ліани не дали плодів. Треба було почекати до ранку, щоб нікого не турбувати, але я не хотів упустити думки. Тому я встав і пішов униз пошукати паперу. І, напевно, розбудив своїм шумом вашого батька.

— Глянь, що він намалював! — гукнув Генрі, простягнувши Алмі аркуш паперу.

То був гарний, вимальований до найдрібніших подробиць ескіз цвіту ванілі — стрілочки вказували на різні частини квітки.

Генрі вичікувально дивився на Алму, поки та розглядала малюнок, який нічого їй не говорив.

— Перепрошую, — промовила Алма, — але я хвилину тому ще спала і, напевно, ще не до кінця пробудилася…

— Запилення, Алмо! — викрикнув Генрі, сплеснувши в долоні й тицьнувши пальцем на містера Пайка, мовляв, ти розповідай.

— Як я вже казав вашому татові, міс Віттекер, могло статися ось що: той ваш француз, може, й привіз із Мексики правильний сорт ванілі. Але ліани могли не дати плодів через те, що не відбулося запилення.

Навіть посеред ночі, навіть тоді, коли Алма пару хвилин як пробудилася, її розум працював як величезна, вишколена машина ботанічних розрахунків, і вона тут же почула, як заторохтіли кісточки рахівниці в її голові.