Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 138

Втім, на щастя, містера Пайка його поведінка анітрохи не бентежила, а Джордж Гокс уже до неї звик, тож Алма врешті-решт заспокоїлася.

— Не ображайтеся, будь ласка, на мого батька, — тихенько сказала вона містерові Пайку, коли Генрі вчергове задрімав. — Джордж уже добре знайомий з його дивацтвами, але тих, хто не знає нашого Генрі Віттекера, його вибрики можуть насторожити.

— Він наче ведмідь за столом, — відповів містер Пайк, і в його голосі прозвучало більше захоплення, ніж страху.

— О, так, — кивнула Алма. — Добре, що він, як усі справжні ведмеді, впадає в сплячку і дає нам трохи передихнути!

Її слова викликали усмішку навіть на обличчі Джорджа Гокса, однак Емброз далі міркував над чимось, розглядаючи сплячу постать Генрі.

— Мій тато теж був такий строгий, — сказав він. — Я завжди його боявся, коли він мовчав. Напевно, добре мати батька, який так вільно говорить і поводиться. Завжди знаєш, що про тебе думають.

— І не кажіть, — згодилася Алма.

— Містере Пайк, — сказав Джордж, змінюючи тему, — чи можу я поцікавитися, де ви тепер мешкаєте? Лист я надсилав на бостонську адресу, але щойно ви згадали, що ваша родина живе в Фремінґемі, то я вирішив перепитати.

— Наразі, сер, я не маю домівки, — відповів містер Пайк. — За тією адресою в Бостоні, про яку ви згадали, мешкає мій давній приятель Деніел Таппер, мій вірний друг ще з часів короткочасних студій у Гарварді. Його родина володіє невеликою друкарнею в Бостоні — далеко не такою славною, як ваша, але солідною й добре організованою. Вони переважно друкують памфлети, рекламні листівки й ще всяку всячину. Коли я покинув Гарвард, то кілька років працював у друкарні Тапперів складачем і побачив, що мені добре вдається. Там я й познайомився з мистецтвом літографії. Мені казали, що то важка справа, але я не мав із нею ніяких труднощів. Це майже те саме, що й малювання, тільки малюєш на камені — але що я вам пояснюю, ви ж обоє це знаєте! Вибачте! Я не звик розповідати про свою працю.

— А що привело вас до Мексики й Гватемали, містере Пайк? — м’яко поцікавився Джордж.

— Цим я знову ж таки завдячую своєму приятелеві Тапперу. Мене завжди цікавили орхідеї, і от одного разу Таппер вигадав план, за яким я мав на кілька років податися в тропіки й зробити з десяток ілюстрацій, а відтак ми б разом видали прекрасну книжку про тропічні орхідеї. Напевно, він думав, що після цього ми відразу розбагатіємо. Бачите, ми тоді були молоді, і він палко вірив у мене. Отож ми скинулися грішми — скільки хто мав — і Таппер посадив мене на корабель. Сказав, щоб я рушав і створив у світі гучну сенсацію. Але я, на жаль, не до того. Та йому взагалі не пощастило, бо — як я вже пояснював міс Віттекер — кілька років у джунглях розстягнулися у вісімнадцять. Ощадливість і впертість допомогли мені вижити там упродовж двох десятків років, і можу гордо сказати, що — коли не рахувати того першого капіталу — я жодного разу не позичив грошей ні в Таппера, ні в когось іншого. Та все ж, по-моєму, бідолашний Таппер думає, що повірив не в того, в кого треба. Коли я торік нарешті повернувся додому, він люб’язно дозволив скористатися їхнім родинним друкарським верстатом, щоб надрукувати кілька літографій з тих, що ви вже бачили, але в нього давно зникло бажання випустити в спілці зі мною книжку — і я його чудово розумію. Супроти його темпу я рухаюся надто повільно. Тепер він має власну сім’ю і не може марнувати часу на такі копійчані проекти. Та попри це, для мене Таппер — друг із великим серцем. Він дозволяє мені ночувати в нього на канапі, а я, відколи повернувся з Америки, знову допомагаю йому в друкарні.