Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 66

— Ото! — аж мліли від радості брамники Мідної хащі. — Дякуємо вам, пане Пинтьо!

Вони схилилися в низенькому поклоні, знявши свої старомодні сині крислаті капелюхи з бумбонами на маківці. А Пинтя вже скакав алеєю, і лише тайстра билася об його бік, добряче гупаючи переляканим Фаралампасом.

Виїхавши на пагорбок, з якого відкривався чудовий краєвид на рівнину, що стелилася із заходу перед Заклятим містом (з іншого боку пнулася вгору правильним конусом Скляна гора), Пинтя дістав притлумленого пацюка і поклав його поміж вух оґира. На щастя, кінь не бачив, хто там шкребеться по його гриві, інакше скинув би і вершника, і його дивного приятеля. Коли Фаралампас нарешті очуняв, розбійник перепитав його про Татоша.

— Справді в його вусі має щось бути? — з недовірою мовив парубійко.

— Слухайте сюди, ви, пасинку природи, недбайло з далекого лісу, неотесаний невігласе! Негайно везіть мене до моєї бібліотеки, поки я ще дух не спустив! — заволав, мов недорізаний, щур Фаралампас. — Ви навіжений! З мене досить пригод! Непутящого друга не відрізниш від ворога! Ви мене коли-небудь ненароком приб’єте! А в мене повно роботи! Хто за мене це все перечитає?

— Он ти як, химерна душе! Вибач, я справді чолов’яга безпросвітно темний, манерам не навчений, однак серцем чистий! І якщо я тебе тягаю всюди з собою, отже, на те є поважні причини. Затямив, недомірку?

— І перестаньте лаятись на кожному кроці! Що це за кепська звичка, добродію?! Вже вуха в’януть від вашої балачки! У дурня й мова дурна! Язик знищив більше людей, ніж меч.

— Така вже в мене лиха вдача, мудрагелю! — почухав розбійник потилицю. — Я знаю, що твої ніжні вуха мудріші за мою товчену голову. Але я живу в лісі серед таких же зірвиголів, як сам, а не серед книжок із золотими корінцями! Гаразд, я буду лагіднішим до тебе, Фаралампасе! Наскільки розбійники можуть бути лагідними.

Пинтя вже втратив трьох приятелів, тож не хотів розпрощатися ще й із четвертим. Коли щур нарешті заспокоївся, опришок сягнув рукою до лівого вуха коня. Обережно почав просовувати пальці до вушної раковини, стежачи за оґирем. Татош ніяк не реагував, незворушно поскубуючи траву під ногами. На превеликий подив розбійника, його рука дедалі глибше й глибше влізала в кінську голову. Аж поки там щось не намацала. Пинтя поволі витяг руку і зажмурив очі від сяйва, яке раптового вдарило з його долоні. У руці був Вогняний батіг-корбач.

— Тепер тричі вдарте батогом! — проказав Фаралампас, закриваючись від блиску лапками, хоча й був сліпий.

Розбійник розмахнувся і вправно стрілив батогом у повітрі. Ляскіт був подібний до звуку віддаленого грому. А в небі описала коло вогненна петля. Кінь заіржав і став на диби. Пинтя вдруге замахнувся, вдаривши батогом над своєю головою. Кінь брикнувся задніми ногами, наче намагаючись скинути вершника із сідла. Тоді ватаг ляснув корбачем втретє, і тепер грім прогурчав просто над ним, а удар вогняним батогом був схожим на блискавицю.

Кінь опустився на передні коліна і мовив низьким глухим голосом:

— Слухаю тебе, мій новий володарю!