Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 68

Прунслик був причепуреним, як ніколи в житті. Він одягнув розкішний червоний камзол, шитий золотом, шовкові білі панчохи та черевики зі срібними пряжками у формі серця. Волосся в нього було бездоганно накручене й напудрене. До його фіолетового жабо пришпилено букетик білих квітів. При боці він мав діамантову шпагу — дарунок вдячного тестя. Нарешті після пережитих потрясінь Прунслик прийшов до тями і не міг повірити своєму щастю, всміхаючись до гостей великими зубами.

Геремія була вбрана у білу шовкову сукню, що тісно облягала її гнучкий стан і стелилася довгим шлейфом за кріслом. Її чорні коси, прикрашені білими й червоними трояндами, було прегарно заплетено й химерно викладено на голові. Принцеса сяяла у своїй красі й розповні життя і викликала нестямний захват у підданців.

Праворуч від наречених на тронному кріслі втішено крутився Урбан III, вбраний у синій оксамитовий камзол, гаптований єдвабом і золотом, на який зверху було накинуто пурпурову мантію із соболиними хвостами. Біля правителя зяяло порожнє місце, але всі розуміли, що це — стілець королеви, котра якщо й навідає весілля доньки, то все одно залишиться невидимою.

Зліва від молодят сидів один з героїв-визволителів — розбійник Пинтя. Далі чомусь стояли дві статуї: якогось високого лицаря в обладунках і кремезного волохатого бороданя, загорненого через рамено у біле простирадло, що надавало йому подоби римського патриція. Цікаво, що перед кам’яними скульптурами теж поклали тарілки та келихи. Ще далі сиділи двоє диваків: один з них годував іншого, бо той не мав рук.

Майже всю освітлену сотнею свічок залу заповнювало жіноцтво. Навпроти кожної з них теж стояла статуя, уквітчана гірляндами яскравих квітів. З пам’ятниками дами не тільки розмовляли, а й цокалися келихами червоного вина, нарікали на зрадливу долю, навіть обіймали й цілували їхні кам’яні обличчя. Якби це видовище уздрів який-небудь непосвячений в історію Заклятого міста, то подумав би, що всі його мешканці непомалу схиблені. Але на весіллі були тільки свої.

Король у чудовій білосніжній перуці із заплетеною кіскою виголосив третій тост і загукав: «Гірко!». За ним усі присутні заковтали виделками об тарілки, так що здійнявся справжній гармидер. Учений щурисько навіть випхнув носа зі шкіряної тайстрини розбійника й одразу занюхав смачнющий оленячий паштет.

Принцеса встала зі свого місця, шелестячи шовковими спідницями, і, схопивши спантеличеного Прунслика за голову, вліпила йому гарячий поцілунок. Той зашарівся і почервонів аж до кінчиків довгих вух.

Коли всі добряче захмеліли й перестали звертати увагу один на одного, Пинтя дістав із тайстри Фаралампаса і поклав його на стіл біля тарілки Молибога. Той і так не їв — ні мертвий, ні кам’яний. Розбійник відкраяв великий шматок весільного торта, і щур аж попискував від задоволення. Нічого смачнішого він у житті ще не їв. Це можна було порівняти хіба що з читанням античної літератури.