Читать «Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах» онлайн - страница 32

— Дивіться, хто тут, — вишкірився Чарлі. — Двоє закоханих голуб’яток.

І хто б це казав, самовпевнений-індик-якого-ми-якось-застукали-коли-він-ці-лував-свою-кралю? Звичайно, я промовчав. Інакше він би мене прибив.

Шерон захихотіла, наморщила носик і повторила за ним, як папуга:

— Голуб’яточка!

А вівчарки тим часом натягували повідки й гарчали на Стрілку.

Стрілку це мало непокоїло. Вона знала, що ті ельзаські вівчарки ніколи її не наздоженуть.

Чарлі помітив у Тіни газету.

— Ви що, збираєтесь брати участь у Тваринячих іграх? — глузливо запитав він. — На вашому місці я б не гаяв марно часу. Ми з Шерон плануємо забрати всі призи. У всіх видах програми.

— Ви не зможете виграти все, — зауважила Тіна. — Для цього вам забракне домашніх тваринок.

— Я маю трьох вівчарок.

— Стрілка прудкіша за твоїх вівчарок, — заявив я.

Чарлі знав, що це правда, бо якось вони вже гналися за нею, і вона від них утекла, причому легко. Однак Чарлі лише посміхнувся.

— Можливо, — глумливо мовив він. — Але Шерон має хорта. Гончака. Що виграв купу медалей. А знаєте, як його звати? — Чарлі нахилився й мало не оббризкав нас слиною: — Ламб.

Ну, і що? Дивне ім’я, але що з того? Чарлі енергійно струсонув головою і ще більше вишкірився.

— А хочете знати повну його кличку? Га? Ламб — від чого це скорочено? Хочете знати, га? — він знову нахилився до нас: — Від «ламборджіні». Ага. Тепер ви зрозуміли? «Ламборджіні». Це марка машини. Швидкісної машини. Ось чому ця собака зветься Ламборджіні, бо це швидкісна собака. У сто разів швидша за цю твою шмаркату дворняжку.

Ми всі подивилися на скейтборд. Стрілка на мить розплющила сонне око, знову його заплющила і прохрипіла:

— ГУРР-Р-Р-Р-Р-Р-Р-Р.

3. Біжи, біжи, біжи! Якнайшвидше!

Я покладав великі надії на Тваринячі ігри, аж поки ми не наткнулися на Чарлі. Від нього ніколи не можна чекати НІЧОГО ДОБРОГО, якщо хочете знати… наче від того паскудного вірусу. Мабуть, щось негаразд із ним самим. Чарлі — ходячий вірус.

Так чи інакше, але настали вихідні, і ми з Тіною заступили на чергування з вигулювання собак. Якщо чесно, ми з нею мало не щодня їх вигулюємо. Я гадаю, що батьки для того й заводять дітей, щоб ті робили те, чого вони самі робити не хочуть. Ну, знаєте… косити на подвір’ї траву, вигулювати псів, годувати котів, мити слонів. Гаразд, нехай не слонів, але можу заприсягтися: якби у ваших батьків з’явився слон, саме вас вони примусили б мити його, підрізати нігті й чистити вуха. Принаймні добре, що я люблю тварин. Бо я ж фактично звичайнісінький раб.

Хоча, чесно кажучи, я нічого не маю проти вигулювання Стрілки. Адже таким чином я ухиляюся від інших домашніх обов’язків. Крім того, зазвичай ми вигулюємо її разом із Тіною, і тоді йдемо до широкого поля наприкінці дороги. Там є невеличкі гайочки і багато стежок, що ними можна блукати. Це улюблене Стрілчине місце для полювання. Вона там ганяється, задерши хвоста, за білками і зайцями. Мушу визнати, що вона нікого ще не впіймала, хіба що кількох бліх.

Мене засмутив Чарлі Смаг, вірніше, не стільки він, скільки Шеронин Ламборджіні, хорт, якого ми ще в очі не бачили. Я вже звик, що чванько Чарлі вихваляється усім на світі, але якщо та Шерон і справді має гончака? Який повигравав купу медалей і таке інше?