Читать «Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах» онлайн - страница 34

Кріс ухопився за Стрілчину шворку. Вона умить схопилася, приготувавшись стартувати. Завжди можна визначити її готовність за тим, як вона висолоплює язика. Я почав відрахунок.

— На старт! Увага!.. РУШ!

Обоє рвонули з місця стежкою. Помчали з блискавичною швидкістю, і Стрілка потягла за собою Кріса. Ми з Тіною дивилися, як вони зникають у лісочку. Тоді сіли біля стежки, поглядаючи на Крісів секундомір.

— Ти певен, що це добра думка? — засумнівалася Тіна.

— Побачимо, коли повернуться.

Вона засяяла посмішкою:

— Просто не вірю, що ми допомагаємо самому Крісові Оконджо!

— Я думаю, він і сам у це не вірить. Якщо вже на те пішло, то я не вірю, що йому допомагає Стрілка! — ми розреготалися.

На стежці, що вела з міста, виникли дві постаті. У мене по спині полізли мурашки. Я їх одразу упізнав.

— Атас! — прошепотів я Тіні. — Сюди йде Чарлі Смаг зі своєю кралею.

Чарлі навис над нами, а його прищава пика розпливлася у широкій посмішці:

— Дивіться, хто тут є. Двоє наших голуб’яток, — він склав докупи губи й зачмокав ними, імітуючи цілунки. Він ТАКИЙ ідіот!

— Хі-хі, Чарліку! — пискнула Шерон. — Ти такий потішний!

Потішний? Чарлі? Та ви б, мабуть, більше потішалися, якби знайшли у своєму салаті півслимака.

— Це ж ти тут із подружкою, Чарлі, — спокійно зауважила Тіна. Він пустив це мимо вух і стояв собі, роззираючись навсібіч.

— Ви не бачили, тут хтось бігає?

— Бігає? — перепитав я, дивлячись на нього порожнім поглядом. — Ти хочеш когось упіймати?

— Просто думав, може хтось тут бігає, і все, — пирхнув Чарлі. — А де та ваша причмелена собака? Знову десь намилилася, га? — він глузливо перекривив: — Гурр-гурр-гурр!

— Сам знаєш, — усміхнувся я.

Шерон скорчила міну й учепилася за руку Чарлі.

— Чарліку, ти ж казав, що ми дістанемо його автограф. Ти казав, Чарліку. Пообіцяв мені, що дістанеш автограф.

Тіна аж засяяла:

— А знаєте, ми справді когось тут бачили, якогось бігуна.

— Так?

— Там, удалині. Він побіг кудись туди, — Тіна показала у протилежний бік від того, де зник Кріс.

— Гаразд, — буркнув Чарлі, тягнучи за собою Шерон. — Ходімо. Швидше! Що це в тебе таке на ногах?

— Туфельки на шпильці, Чарліку. Я думала, тобі сподобаються.

— Та рухайся вже. Бігом. Наздоженемо його й дістанемо автограф.

І вони побігли, шарпаючи одне одного. Шерон скиглила, а Чарлі дорікав їй.

Тіна зітхнула:

— Ми ж не будемо такими, Треворе?

Опа! Знову сигнал тривоги! Я відсунувся від неї.

— Ні, — буркнув я, — не будемо. У нас не буде з ними нічого і ні в чому спільного.

Тіна зраділа:

— Я так і знала. Бо ти ж ніколи не станеш таким, як Чарлі! — і вона підсунулася до мене.

НІ-І-І-І-І!

Я швидко кинув оком на Крісів секундомір і схопився на ноги.

— Кріса вже немає понад дев’ять хвилин! Де він? Що могло статися?

Ми роззирнулися навсібіч, але ніде нікого не було.

— Може, його викрали? — припустила Тіна.

Годинник і далі цокав, відраховуючи секунди. Минуло десять хвилин, але його не було. Одинадцять. Це вже якийсь маразм. Де він міг подітися?

І раптом з гайочка долинув гавкіт. Швидко наростав клекіт і шурхіт, і з-за дерев вискочив із десяток фазанів, що важко здійнялися в повітря, галасуючи, мов зграйка невдоволених малюків із дитячого садочка.