Читать «Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах» онлайн - страница 31

— Тіно, це ж ідеальний вид для Стрілки! Дивися! — я показав їй газету.

— Скейтбординг? А коли це Стрілка востаннє каталася на скейтборді?

— Ніколи. Але ми її навчимо. Ще багато часу.

Тіну це не переконало, але я не здавався. Подумав, що не зайвими будуть кілька компліментів.

— Ось ти чудово їздиш на скейтборді. Могла б мені допомогти. Ти просто супер.

Тіна зніяковіло усміхнулася:

— Не зовсім ще.

Але я енергійно заперечив:

— Так, справді. Тобі вдаються різні трюки й таке інше.

— Які трюки? — не зрозуміла вона.

Я мало не бовкнув типу перекидання сміттєвих бачків, але стримався, бо це було б величезною помилкою. Я посміхнувся і сказав:

— Мабуть, найкращий твій трюк — це взагалі уміння втриматися на дошці.

Тіна засміялася і грайливо вдарила мене кулачком:

— Ти! — тільки й вимовила вона, подарувавши мені ТОЙ ПОГЛЯД.

Ой-ой! Небезпека! Я хутко відступив. Ви ж розумієте, що я маю на увазі під ТИМ ПОГЛЯДОМ, правда? Це тоді, коли дівчачі очі набирають обрисів сердечок і стають сентиментальними. А я ж уже казав, що Тіна — ПРОСТО ПРИЯТЕЛЬКА. На жаль, вона про це іншої думки! Тож я весело усміхнувся і запропонував одразу ж починати.

— Насамперед нам треба призвичаїти її до скейтборду. Я зараз прив’яжу спереду якусь мотузку, ми поставимо Стрілку на скейтборд і повеземо її.

Що може бути простіше? Це і задумано було, й виглядало простіше простого. Ставите собаку на дошку й везете її. Просто, як двері. Ха-ха! Як же я помилявся! Мав би здогадатися, що Стрілка почне морочити нам голову. Вона не бажала сідати на дошку. Я ставив її на неї, а вона зістрибувала. Я знову її ставив, а вона знову зістрибувала. Я її туди. А вона сюди. Туди-сюди. Туди-сюди.

Коли терпець урвався, ми просто стояли й сердито дивилися одне на одного. Тіна запропонувала взяти суперклей і приклеїти її лапи до дошки. Вона, звичайно, жартувала, хоч це, мабуть, таки допомогло б. А поки ми стояли й чухали потилиці, Стрілка сама вилізла на дошку, лягла на неї, звісивши голову, і сумовито, у своєму стилі, прохрипіла:

— ГУРР-Р-Р-Р-Р-Р-Р-Р-Р.

— Краще це, ніж нічого, — сказав я Тіні і вхопив мотузку. Ми рушили уздовж хідника, а Стрілка, як здавалося, міцно заснула. Ми повернули за ріг, і хто б ви думали сунув нам назустріч?

Чарлі Смаг. Чарлі Смаг, А ЩЕ трійко його ельзаських вівчарок, А ЩЕ його краля, Шерон Бленкінсоп. Вони заступили увесь тротуар.

Нам залишалося або продиратися між ними, або обходити їх боком, дорогою з доволі інтенсивним рухом.

Чарлі підступив ближче й зупинився. У нього страшенно гидка пика, можете мені повірити, бридка прищава пика. Він має чотирнадцять років і огрядне тіло, як і його татусь. (Я не маю на увазі, що його татусеві також чотирнадцять років. Маю на увазі, що вони обидва здоровила. Чарлів батько — це місцевий поліцейський, сержант Смаг.)