Читать «Інтерв’ю з колоритним дідом» онлайн - страница 12

— Архіталановито! — похвалив я.— За таке і канделябром можна...

— Пам’ять головне. Щоб на заангажованих знову не наскочити. Але ж і знайомих — півміста. Отак і стрічаються в мене: один — з випивкою, другий — із закускою. Сміхи! Але царська вечеря забезпечена!

...У получку здибався з Гексохлоранським. Ой-ой-ой! Фізіономія — у бинтах. На щоках — нашльопки.

— Невже наскочив?

— І не кажи! Зліва били пляшкою, справа — гиндичкою... Склероз підвів. Отакий нюанс.

ЩОСЬ ТРЕБА РОБИТИ

Уперше відчув себе обікраденим.

Відчуття було гостре, як радикуліт.

«Тебе обікрали!» — тьохнуло серце.

«Обі-кра-ли!» — пащекувало гайвороння.

Я приречено опустився на лаву в скверику.

Де портмоне? Ось портмоне. Посвідчення, права, резервний п’ятдесятник однією асигнацією. Ось він, рідненький! Порядок! Більше красти нічого.

«Обікрали, обікрали, обікрали!» — цвірінькали у мозок горобці.

Так... Вимикаю емоції, вмикаю здоровий глузд.

«Такого обікрадеш, аякже! — посміхнувся здоровий глузд.— А втім — аналізуй».

Аналізую. Спочатку — громадське, потім — особисте.

У чині нібито не ошуканий.

«Не ошуканий? — включився здоровий глузд.— Перевищений! Передрав ідею друга і вліз у крісло, яке належало іншому».

Так... У чині справді не ошуканий. Беру день нинішній. Зіпхнули плановий проект.

«З масою недоробок»,— підказав здоровий глузд.

У всіх недоробки. Зіпхнули у строк. Подяки не треба — премія забезпечена.

«Подарував шоферові запальничку»,— нагадав здоровий глузд.

А! Чудова запальничка! Оздоблена перламутром. Подарував! Від серця одірвав...

«Ну, артист! — хихикнув здоровий глузд.— Навзаєм новенький скат перекотився зі службового автоландо на твоє власне, а твій підтоптаний — на службове».

Ну й що? Держава багата. А ми бідні. Хто ж мене обікрав? Може, дружина? Скупердяйка! І взагалі не Мерілін Монро.

«А столична прописка?» — нагадав здоровий глузд.

Було. Мені в зуби — диплом і розподілення у незабутній край босоногого дитинства. А я — шлюбне посвідчення і прописку. Підніс під ніс. Потім тесть підпер номенклатурною сідницею...

«А щодо Мерілін Монро,— телепатнув здоровий глузд,— оформив секретарку з формами».

Ну! Стегна, скажу я вам... Де ж мене обікрали? Дача! Точно — дача! На біса мені здалася та латифундія? Своїх підлеглих не використовував — тільки стіни звели. А на дах запросив шабашників. Обідрали як липку! Хоча...

«Хоча збитки перекрила черепиця, яку тобі списали ніби брак»,— обчислив здоровий глузд.

Справді... Але ж почуваюся ошуканим! Нутрощами чую, що обчистили!

«Не повірю, хіба щось у лісі здохло»,— ущипнув здоровий глузд.

Так... Перевірю ще раз. Носовичок на місці. Десять копійок мідяками. А було п’ятнадцять. Ага! Як машину відпустив, вліз до автобуса. П’ятак кинув до каси. А проїхав дві зупинки. Куди їхав? їхав до пивбару! Точно! Вирішив прийняти кухоль пива у демократичній обстановці. Дружина, сердобольна дурепа, тицьнула вранці рубляку. Де рубляка? Носовичок осьдечки... Десять копійок мідяками... А рубляки нема. Нема рубляки! Витяглії в автобусі! Притисли до каси і витягли! Рубляку витягли! Розплодили, розумієте, кишенькових активістів! Пропала рубляка! Випарилася, згинула, шелеснула! Нема рубляки! Ні, щось треба робити...