Читать «Інтерв’ю з колоритним дідом» онлайн - страница 10
Андрій Степанович Крижанівський
— Давайте так,— заспокоїв майстер.
Довелося сягнути рівня Європи-«А».
Але ця дрібниця не зіпсувала мені настрою.
Я весело попрямував до перукарні, де вибив чек на фасонну стрижку.
— Вас обробити згідно з тарифом чи індивідуальними прийомами краси? — поцікавився перукар.
— Красиво і згідно з тарифом!
— До вас уже був один жартівник,— індиферентно повідомив перукар.— Згідно з тарифом пішов стрижений під напівбокс. Його тут же зупинили — сплутали з відомим рецидивістом.
Я автоматично опустив до кишені перукаря карбованець.
Але ця дрібниця не зіпсувала мені настрою.
В елегантному костюмі, з ів-монтанівською зачіскою я попростував до корчми вищого розряду.
Офіціантка швидко піднесла хліб і до хліба.
— На скільки обрахуєте? — дипломатично запитав я, коли «до хліба» приємно булькнуло.
— Навіщо обраховувати такого симпатягу,— посміхнулася офіціантка,— Самі щось підкинете. Ви ж не шмендрик якийсь, не доцент.
Я зашарівся і розрахувався з щедрістю стипендіата ЮНЕСКО.
По дорозі додому виявилося, що з премії не залишилось навіть міді на сигарети. Але ця дрібниця не зіпсувала мені настрою. Я попросив закурити у перехожого і з гумором переповів йому свої філантропічні пригоди.
— Так затьмарюються ідеали,— пожартував я.
— А ви їх не затьмарюйте,— одчикрижив перехожий.
— Тобто, при чім тут я?
— Не давайте хабарів — і край!
Я спохмурнів. Ну й типи зустрічаються! Чіпляються до дрібниць — і псують настрій.
ШАЙБУ!
У нашому місті зустрічалися дві хокейні команди. Преса величала їх елегантним імпортним словом «аутсайдери».
— Хокей — не балет! — заявив тренер «Штурму».
— І не іменини! — поглибив суперника тренер «Шторму».
Матч розпочався. Супротивники вдарились у груди в центрі, спікірували до борту і там зчепилися. Суддя смугастим чортом видряпався на борт, але його дістали і там. Другого арбітра знайшли через хвилину під хокейними тілами.
Комбінація повторилась біля протилежного борту. Цього разу в халепу якось ускочили кілька аборигенів з першого ряду, які зіграли другорядну роль прокладок між гравцями і льодом.
Наприкінці періоду мій сусіда сказав, що все це він десь бачив. Врешті він пригадав Льодове побоїще і
висловив думку, що в фільмі батальні сцени менш переконливі, аніж тут.
— Мистецтву важко відтворити всю повноту життя,— відзначив мій сусіда.
Я не зміг цього заперечити.
У другому періоді «мала купа» утворилася ще до свистка судді, а після свистка набула сталої форми.
— Тепер я переконався, що життя — неминуча боротьба,— сказав мій сусіда.
— Класична, вільна, самбо чи дзю-до? — запитав я.
— Хокей! — вигукнув він. І тут же затаврував бокс як дитячу забавку і взагалі дурницю.
Завдяки вчасній, кваліфікованій і безплатній допомозі лікарів, справжній силовий хокей тривав. Мій сусіда
заявив, що ніколи не бачив бою биків, та, здається, нічого не втратив.
Я не зміг цього заперечити.
У третьому періоді гра пішла цікавіше. Хокеїсти стомилися від колективного побиття. Один з нападаючих навіть вискочив на зручну позицію перед воротами. Але похизуватися індивідуальною технікою йому не вдалося. Захисник самовіддано вперіщив ного ключкою по голові з усіма наслідками, що звідти випливли.