Читать «Інтерв’ю з колоритним дідом» онлайн - страница 11
Андрій Степанович Крижанівський
На допомогу невдасі кинулись його колеги і продемонстрували перевагу комбінаційної гри. Вони припечатали захисника до борту, намагаючись встромити йому під ребро такий незручний інструмент, як ключка. І що найсмішніше — це їм вдалося.
Судді усунули з поля половину гравців.
— Перестрахувалися! — закричав мій сусіда.—Щоб легше було тікати від хокеїстів!
Я не зміг цього заперечити.
Мій сусіда гнівно заявив, що він нарешті хоче подивитися за свої гроші, як забивають шайбу. Телепатія таки існує, бо один з нападаючих все ж помітив шайбу і повів її до воріт суперників. Якимось побитом він обійшов захисника і залишився сам на сам з воротарем. Стадіон завмер.
— Шайбу! Шайбу! — заволав мій сусіда.
Кидок був сильним і точним.
Мій сусіда не зміг цього заперечити.
Шайба заліпила йому рот.
ТВОРЕЦЬ ДОСТАТКУ
Гексохлоранський, пробивний фотокор, вхопив мене за гудзика:
— Позич троячку!
— У кого?
— Мені позич!
— Звідки? Завтра получка. Завтра позичу.
— Ет! Завтра я буду купатися в шампанському.
— А сьогодні молоком обійдешся.
— Не вмієш жити!
— Ти вмієш. Позичаєшся, як каса взаємодопомоги.
— Парі!—спалахнув Гексохлоранський.— Парі, що ввечері, без копійки, буду дегустувати коньяк під гиндичку!
— Холодильник напханий?
— Голий, як факт!
— Сільські родичі наспіли?
— Пальцем в небо!
— Десь в розстрочку вгощають?
— Тю! Продаю методу, йолопе! В кишенях, значить, голографія. Сідаю на телефон. Дзвоню, скажімо, Степану. Гальо! Стьопчику? Казимірчик турбує. Слухай нюанс. Моя тітка притарабанилася. З райцентру. Знаєш, що привезла? Півкабана смаженого, раз. Пів-оленя в’яленого, два. Ні, не заливаю... У них уже розводять... Голубих оленів... Бо з кормами... А олені мох їдять... Ага, слухай далі: відро раків! Живих. Яка містика!? У них договір по споживспілці. З Парижем. Ага... Літаками доставляють. Бортмеханік дав, кум її чи свояк. Ще — курчата-табака. У них одразу. Пневмометодом. Інкубатори під тиском. То запрошую! І не думай! Тільки горючого в мене ні краплі... Перед получкою... Таку закусь — гріх... Ні, білу не треба... У них район передовий... Ну, півкіло коньяку... Гуляти так гуляти! Шампанії візьми. Тітка молода, співає після шипучки... Отож-бо! За півгодини встигнеш? То ми розігріваємо...
— Високий клас! — зазначив я.— А з закускою як?
— Тут-таки кручу диск. Дзвоню, скажімо, Вільямчику. Гальо! Шекспір? Привіт від лорда Бекона! Прошу без латині, це я — Казимірчик. Слухай нюанс. Щойно Нодар прилетів. Ага... Ми кровні кунаки. На курорті
познайомились... На шампурах поклялися, шашлик зняли — і поклялися... Знаєш, що привіз? Це само собою. Два бурдюки. І чачу! Ну! Сто один градус... Зрозуміло, мандарини, гранати, чурчхелу... А в мене — будеш реготати! — і шкоринки хліба в хаті нема... Перед получкою... На тебе вся надія. Заріже! Ну, позич. Такі напої киснуть! В Івана є? Тягни Івана! Тут на батальйон вистачить. Ковбасу? Незручно. Що ми — старці? Візьміть півгиндичкн. Насмажимо... За півгодини впораєтеся? То я дістаю гранчаки... Кришталеві... Гамарджос!