Читать «Крижана усмішка» онлайн - страница 16

Вільям Анатолійович урочисто прочитав:

“Готуйте оркестр. Вибив десять ящиків запобіжників. Гідравлічек не постачальник, а пацан. Вилітаю рейсом 43. Спасибі наперед. Шарпанський”,

Шеф включив селектор:

— Увага! Аврал! Складальний цех переходить на цілодобову роботу! Запобіжники до приладу “Мікро-макро” надійдуть за дві години… Відділ реалізації! Занарядити літаки до замовників на тридцять перше… Так! Хай викручуються, як можуть… Плановий відділ! Готуйте рапорт. Квартальний план по номенклатурі та реалізації виконаний… — тут Вільям Анатолійович глянув на, стелю, — на сто і одну десяту процента…

Ми дружно зааплодували.

— Ну, начальнички, здається, вилізли! — звернувся до нас шеф. — Шарпанського доведеться поновити на роботі. Звичайно, Гідравлічек чесний постачальник, але до цього старого пройдисвіта він не доріс. Ах, Шарпанський, не штовхач — ас! — врятував план. І ще одне… По дорозі на аеродром старий скаржився мені, що ви зламали йому спінінг, і саме в той момент, коли він тяг судака розміром з алігатора…

— Бреше! — похмуро сказав я. — Біля лунки якісь дві тюльки валялися, ото і все…

— І все ж спінінг доведеться купити, — сказав Вільям Анатолійович. — Прогресивка тепер забезпечена, от і скинетесь усі четверо…

СПАЛАХ ДАЛЕКОЇ ЗІРКИ

Це було не так давно: на Марсі і Венері тільки-но змонтували перші лабораторії, зникли черги на п’ятикімнатні квартири, двохсотсильні “Жигули” продавались вільно, як “Жигулівське”, але мали місце окремі перебої з м’ясом і м’ясорубками.

Саме в той період нашої ери троє імпозантних мужчин зайняли столик на зеленій веранді ресторанчика “Під чумацьким возом”. Так, так, на дніпрових схилах, поблизу популярного колись кафе “Курені”.

Всі троє були засекречені світила. Вибачте, я й зараз не маю права назвати ці вікопомні імена. А тому наречу їх просто: Космос, Антисвіт і Дельфін.

Я розумію сумніви: отак взяли собі та прийшли в ресторан, на люди, не може бу… Якраз було. Бо коли ставили вони якусь мету, то йшли до неї безкомпромісно.

До речі, старший з їхніх референтів категорично заперечував проти цього культпоходу. Але Космос — крутенький, скажу вам, дядько! — буркнув:

— Може, у нас на пиках написано, що ми великі цабе? Референт завів було про відповідальність перед історією, але Космос кинув свою знамениту фразу:

— Не гавкайте, куме!

І дискусія блискавично припинилася.

Звичайно, світила прийшли не самі. Та їхнього почту, як кажуть, неозброєним оком не було видно, а озброєним тим паче…

Коротше кажучи, Космос, Антисвіт і Дельфін голубили потрошку горілочку з перцем, смалили сигарети “Прима” (захоплення зі студентських років) і дивились на молодь, яка вигицувала під електробандури танок-модерн “канадський гопачок”.

Світила когось чекали. І явно нервували.

— Вай! Чи прийде наш дорогий бічо? — спитав Антисвіт.