Читать «Крижана усмішка» онлайн - страница 18

Три голи забив у цих зустрічах Стас Кібертюк — “другий Пеле”, “геній півзахисту”, “корифей сучасного футбола”, як охрестила його світова преса після чемпіонату світу на острові Хортиця.

Дорогою ціною заплатив Дельфін за екстра-зірку — довелось призначити Стаса своїм заступником по науковій частині. Але жертва не була марною — його “Чорномор” вийшов у лідери і невдовзі став чемпіоном!

А що ж знаменитий “Славутич”, еталон футбола, чемпіон чемпіонів? Команда психологічно зламалась після втечі Кібертюка і була змушена залишити вищу лігу…

А ви кажете, що час геніальних одинаків минув!

СІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК ДІАМАРА СЕКТАНЮКА

Милу хохмочку підкинув мені рідний вуз! Я, майбутній поліглот, мушу їхати в радгосп збирати томати, ікск’юз мі, — вульгарні помідори.

“Містика! — сказала маман. — Поясни декану, що ти не коняка Пржевальського, а світла надія скромної професорської сім’ї!”

Але мій дядько Теодор застеріг, що протест може кинути тінь на моє громадянське обличчя. “У важкі роки, — згадав він, — мені не раз, а двічі довелося бути на селі. Уповноваженим по кролях і яровій пшениці. Ще на торфоперегнійних горщиках я зуби з’їв! І нічого… Живий, як бачите!” І дядько притаскав мені свої мисливські чоботи, а мутер вибила довідку про застарілий плеврит. Плеврит — це звучить, але звідки застарілий, якщо мені лише дев’ятнадцять років?

Востаннє ковтнув цивілізації на Хрещатику…

Прибули в радгосп. Ми з Лесем Бігуді розмістилися у сторожихи Улити Луківни. Комунікабельна бабка! З телевізором, але без холодильника. “Нащо він, коли у мене погріб, як хокейний майдан”, — пояснила старушенція.

На обід зарізала нам півня. “Та не жалко, — каже, — бо вилупився, ірод, як чапля”.

А до півня — мама міа! — подала справжнісінький французький “Арманьяк”! “Це зілля, — каже, — мій меншенький у відпустку привіз, то ми і не відкривали — своє краще”. Виявляється, молодший син баби Улити літає на міжнародних рейсах. “А старшенький, — говорить, — у мене невезучий. Дипломатом у Парижі мучиться. Роботи, пише, стільки, що навіть у Фолі Буржері (мабуть, лазня?) ще не побував. Бідна дитина!” Ну, здохнути можна!

Болота тут, як виявилось, нема. А є став розміром з озеро Ріца. Чоботи довелося зняти, взув кеди…

Вийшли на роботу. “Ось ваші трудові гектари, — показав керуючий відділком. — Зберете в строк — честь вам і слава, а людям вітаміни і закуска!” Я отетерів — поле до горизонту! А наші — хоч би хни! “В Тюмені, — сміються, — і не таке лопатили!” Теж мені самохідні комбайни!

Люська і Колька організували групи. Я напросився у вантажники. Почали тягати переповнену тару. Муть! Скоро ми з Лесиком гахнули два ящики. “З вас вантажники, як з посліду куля!” — розлютилася Люська. От зануда! Я запсихував і зламав на мізинці ніготь, який відрощував для шику. Тишком-нишком кинув цю ломову роботу і подався до літньої кухні. Фліртував з куховарками, але вони цього не зрозуміли. Хихикали, щоб я заплів косу, бо патли мені не йдуть. Темнота!