Читать «Невидимий риф» онлайн - страница 25

Але чому Жозеф Браун натякає на Акулу? Лабала якось розповідав Загорському, що бачив на самітній пристані постать, схожу на німцеву. Проте скільки негр не напружував свою пам'ять, він так і не міг сказати напевно, був то Акула чи хтось інший…

* * *

Напруження зростало щохвилини. В апаратній чулися уривчасті розмови, порушувані дзвінким цоканням приладів, спалахами світла, несподіваними звуковими сигналами й глибокими зітханнями.

Відстань до острова скорочувалась… Загорський, Хамід, Жозеф Браун і лаборанти намагались триматися спокійно, а Фенімор Кріпс нервувався дедалі дужче. Першим це відчув на собі Жозеф Браун. Коли на екрані телевізора з'явилося зображення Абалули, капітан зайшов до директорської каюти доповісти про це, та Кріпс накинувся на нього з лайкою і вигнав геть:

— Зайдеш, коли тебе покличуть!

Браун зблід, зачинив двері й мало не зіткнувся з корабельним лікарем Раском. Той співчутливо підморгнув капітанові й сказав, що з Кріпсом діється щось дивне.

Незабаром Раск прийшов на капітанський місток до Брауна.

— Коли б це був хтось інший, я затопив би йому кулаком у пику! — ніяк не міг заспокоїтися Браун.

— Так не можна, капітане! — розвів руками Раск.

— Тут я капітан!

— Але ж він твій хазяїн!

— Що ти хочеш цим сказати?

— Він може тебе вигнати!

— Не забувай, що ми у відкритому морі!

— Ну то й що ж?

— Тут я господар!

— Господар! — іронічно посміхнувся Раск.

— Так, господар! — підкреслив Браун і, трохи помовчавши, запитав: — Може, він зовсім з'їхав з глузду?

— Це йому не загрожує.

Білий, як морська піна, корабель купався в південному сонці і здавався велетенським птахом, що, втомившись, відпочиває на воді. Він був обладнаний за останнім словом техніки, мав потужні двигуни, міг розвивати велику швидкість і не боявся найлютішого урагану.

Хоч стояв тихий сонячний день, але обрисів острова звичайним оком ще не було видно. Акули, що переслідували корабель, кудись зникли. І тільки щось, дуже схоже на кита, супроводило судно.

Вільні од вахти матроси сперечалися. Одні казали, що то кит, хоч у цій частині океану кити трапляються рідко. Другі, навпаки, твердили, що це підводний човен, який блукає океаном і випадково опинився біля «Адмірала Мільтона». Треті запевняли, що це спостережний пост, надісланий з суходолу простежити за маршрутом корабля, — корабель-бо має на борту вертоліт, складну апаратуру й прилади, і тому не може не викликати підозри, тим паче що й прикордонникам про це судно нічого не відомо. Кріпс теж звернув увагу на таємничого супутника, який час від часу висував із води свій тулуб. Кріпсові не хотілося б мати справу ні з американськими, ні, тим паче, з радянськими підводними човнами. Він не бажав, аби хтось був свідком того, що може статися з кораблем, коли він зіткнеться з невидимою перешкодою.

— Онде кит, капітане! — вигукнув хтось із матросів.

Фенімор Кріпс уп'яв маленькі лисячі очиці в таємничий супутник і зітхнув.