Читать «Невидимий риф» онлайн

Джон Равен вибив люльку об порцелянову попільничку й здивовано знизав плечима:

— Ви жартуєте, сер Кріпс?

Високий на зріст пан, вдягнений у смокінг, легесенько торкнувся окулярів на носі й чемно вклонився:

— Ні, сер. Це свята правда!

— Правда?! — стривожено перепитав володар рудних родовищ в Абалулі, присадкуватий, надміру огрядний старий із зморшкуватим обличчям. Він сіпнувся в глибокому шкіряному кріслі й нервово забарабанив пальцями по бильцю. Зморшки на зблідлому припудреному обличчі затремтіли. Фенімор Кріпс, директор тропічної пароплавної компанії, стояв у тій самій позі: опустивши руки й трохи схиливши голову, приховуючи лукаву посмішку. Раптова звістка про нездоланну перешкоду дуже занепокоїла постачальника сировини для збройового концерну «Менітор корпорейшен». Джон Равен, або, як його ще називали, Магараджа острова Абалули, попервах не повірив цьому повідомленню, хоч почув його з радіоприймача на власні вуха. Він гадав, що це хтось пожартував. Та коли до нього прибув сам Фенімор Кріпс і потвердив тривожну новину, Джон Равен відчув, що його починає тіпати пропасниця. Він заплющив очі, погладив рукою опуклий живіт, підперезаний жовтим ременем, і спробував заспокоїтись. Хоча Кріпс стояв поруч, Равенові хотілося б, щоб усе це було сном. Треба тільки розплющити очі — і сон щезне. Тоді Равен за давньою звичкою подзвонить, щоб служник приніс йому помаранчевого соку, покличе негра Лабалу й запитає, як себе почуває маленький кенгуру Нокі — подарунок самого президента…

Та всі зусилля опанувати себе були марні. Старий відчув біль у заплющених очах, його немов обдало гарячою хвилею, і він змахнув рукою:

«Ні, цього не може бути!»

Равен знову спробував одігнати від себе похмурі думки, підвів голову, допитливо глянув на пана в смокінгу й зітхнув.

— Анрієто, люба моя! — раптом вихопилося в нього, і він схвильовано запитав — Сер Кріпс, а що буде з моєю дочкою? Вона зараз перебуває на Абалулі з експедицією за метеликами. Що з нею станеться?! Що станеться з її бідолашним батьком?!

Цок, цок, цок! — вистукував лискучий китайський годинник у футлярі слонової кості.

Ховаючи лукаву посмішку, Кріпс нерішуче підступив до Равена, озирнувся і трохи нахилився:

— Можливо, ще не все втрачено, сер!

Джон Равен поволі підвів голову. По його зморщеному обличчю текли сльози, очі були сповнені муки й відчаю.

— Допоможіть мені, сер Кріпс!

— Але ж я сам безпорадний! — знизав плечима Кріпс.

— Ні, — наполягав Джон Равен, — ви можете мені допомогти!

Фенімор Кріпс стояв біля нього з кам'яним обличчям.

Цок, цок, цок! — лунко вистукував китайський годинник.

Нараз до кабінету майже безшумно прочинилися оббиті шкірою двері, і в них з'явилося чорне обличчя з білими зубами й блискучими, мов дьоготь, очима. Негр звів угору ліву брову й відразу ж зник. Латунна клямка дверей, що мала вигляд левиної голови, підстрибнула вгору.