Читать «Невидимий риф» онлайн - страница 23

— Кріпс уб'є мене! Він погана біла людина!

— Ні, Лабало, навіть якщо він побачить тебе, — все одно не посміє нічого зробити!

Загорський вийняв з кишені пачку цигарок.

— Пригощайся, Джеймсе!

У негра тремтіли руки. Він узяв сигарету, але не поспішав запалювати її. Було видно: його щось мучить. Нарешті з Лабалиних грудей вихопилося глибоке зітхання:

— Сер, у мене є дружина й син! Якщо Лабала не повернеться, то згадайте про них!.. — негр не докінчив фрази.

До каюти вбіг Абдул Хамід і, показавши на шкалу радіометра, вигукнув:

— Підвищена іонізація! Сяйво!

Загорського, здавалося, це анітрохи не здивувало. Нічого незвичайного він у цьому не вбачав: над островом знялася буря. Дивина сталася згодом, коли прилади не показували підвищення іонізації, а сяйво дедалі посилювалось, мінилося гарними переливами. З'юрмившись перед екранами кольорових стереотелевізорів, матроси жваво гомоніли. Вони стали свідками загадкового випромінювання — такого явища їм ще не доводилось спостерігати.

Сяйво перетворилося на золотаву імлу, зіткану з дрібнісіньких порошинок; здавалося, це горить сама матерія.

— Так, так, — тихо мовив Загорський.

— Я вважаю, що цей потік світлових частинок — звичайна іонізація, — розвів руками Хамід.

— А я іншої думки про це, — кинув на нього погляд Загорський.

— Ви не маєте рації, професоре, — заперечив Хамід, і цю ж мить, ніби для того, щоб спростувати його твердження, описавши еліпс, між дрібненькими порошинками блискавично промайнула якась вогняна куля.

За секунду сяйво та блискучий еліпс розтанули в небесній блакиті.

Професор Загорський нервово походжав палубою. Хвилі гойдали корабель, над головою кружляли альбатроси, та вчений не відчував поштовху хвиль, не бачив птахів.

Він знову повернувся до приладів.

— Це якісь промені, Хаміде! А головна характеристика всякого випромінювання — його інтенсивність.

— Так, — кивнув головою асистент. — У кожному випадку при влучно спрямованих променях інтенсивність випромінювання змінюється залежно од відстані точки, яка створює поле! Отже, нам треба перевірити: спрямоване це випромінювання чи ні! — закінчив свою думку Хамід.

— Так ми й зробимо! — відповів Загорський.

* * *

Наступного дня Хамід вбіг до каюти професора дуже збуджений:

— Здається, одна з гіпотез уже відпала!

Загорський підвівся.

— Яка саме?

— Випромінювання не спрямоване! Отже, нам лишається тільки визначити його силу!

— Давайте зробимо такий експеримент, — запропонував Загорський. — Оскільки всяке випромінювання якоюсь мірою взаємодіє з речовинами, нам треба дослідити, як різні речовини вбирають у себе ці промені! А тому давайте спробуємо зіставити поле цього випромінювання з потужним електричним полем від генератора!

Загорський замовк, пригладив рукою свій посріблений сивиною чуб і ввімкнув електронну машину. Зачувся легенький шум і виразне ритмічне потріскування.

Абдул Хамід замислився над словами професора.

— А як виявиться, що обидва поля схожі? — не стримався він.

— Тоді буде знайдений шлях, як запобігти цьому випромінюванню. Що сталося б, скажімо, при напрузі в кілька тисяч вольтів на кожний сантиметр? У такому іонізованому струмені повітря наш корабель дуже швидко розплавився б. Але збудувати такі надпотужні генератори, які безперервно видобували б електроенергію, поки що неможливо!