Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 67
Том Еґеланн
Бурґюнн — Осло
I
Ще задовго до того, як вони звернули з шосе, Роберт передчував біду. Велику біду.
Через два кілометри Валентино на повному ходу різко звернув на бічну дорогу, що вела уздовж річки. Може, він сподівався, що йому вдруге пощастить втекти від поліції. Путівець був значно вужчий за головну дорогу. Швидкість надто висока. Повороти надто стрімкі.
Нещастя сталося при заході в правий закрут. Переднє колесо потрапило на рінь узбіччя. Валентино не зумів відновити контроль над мікроавтобусом. Роберт вчепився за єдине, що трапилося під руку — пасок безпеки.
«Ми розіб’ємося», — промайнуло в його голові.
Колесо черкнуло камінь. Бусик підстрибнув угору. Дуже перехилився, і його понесло донизу трав’яним схилом. Просто до річки. До бурхливого русла.
Валентино спробував втримати авто й повернути його на дорогу. Він несамовито крутив кермо, та від цього стало тільки гірше. Роберт затамував подих. Мікроавтобус ударився до дерева, відбився від стовбура й боком посунув униз схилом.
Роберт мав відчуття, ніби сидів на каруселі, а та карусель дуже швидко крутилася. Надто швидко.
Вони врізалися у велетенський валун. Авто перевернулося. Роберта сильно замлоїло. Усе пішло догори дриґом. Бусик ще раз перевернувся. І ще раз. Скотився униз. Розбилися шибки. Обшивка зіжмакалася. Роберт гупнувся об стелю. Болю не відчув. Принаймні ніде конкретно. Навіть не відчув, як тече з голови кров. Їх затиснуло в салоні.
А бусик котився…
…котився…
…котився…
…донизу схилом.
Понівечений до невпізнання. Клубок погнутого металу й битого скла. А тоді звалився з берега в бурхливий потік.
II
Тим часом, в Осло поліція звільнила прив’язаних до стільців обох жінок. Ченців уже вивели з кімнати й посадили в поліцейські авта.
Керівник групи слухав у навушниках повідомлення.
— Поліція встановила місцезнаходження мікроавтобуса, — сказав він Робертовій мамі. — Цієї миті вони намагаються його зупинити.
— О Господи! — зойкнула мама, схопила мобільний телефон і тремтячими пальцями набрала Робертів номер.
Озвався автовідповідач.
— Роберте! — розпачливо скрикнула вона.
III
Вода…
Вода?
Вода!
Усюди! Вода! Крижана вода!
Робертові перехопило подих, він широко розплющив очі. Пінисті води студеної річки, що витікала з-під льодовика, плинули через розбитий салон бусика. Роберт задихався. Хапнув повітря, натомість наковтався води. Закашлявся. Замолотив руками. Він вхопився за пасок безпеки, трохи підтягнувся, щоб втримати голову над водою.
Мікроавтобус лежав на даху посеред гірського потоку. Неймовірним зусиллям Роберт знову випірнув, ковтаючи навпереміну повітря й воду.
Раптом просто перед собою хлопчик побачив прикраси.
Ту, що зі скрині, знайденої біля Бурґюннської ставкірки, і ту, яка ще недавно висіла в нього на шиї.
Роберт схопив обидві.
Навколо нього борсалися, захлинались водою і репетували ченці. Кожен дбав лише про власний порятунок.
Але де замок? Щоб знайти замок, довелося попустити пасок і пірнути під воду.
Він набрав повні легені повітря, пірнув, намацав замок паска. Це ж так просто. Червоний ґудзик. Великий палець. Клац! Доведений до автоматизму рух, сотні разів повторений. Але ж ніколи під водою! Ніколи занімілими від холоду пальцями. Ніколи з затисненими в долоні коштовностями. Ніколи під крижаною водою…
