Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 68

Нагору! Негайно нагору!

Зрештою, Роберт здався. Підтягнувся на паску, вистромив з-над води голову. Судомно хлепнув повітря. Закашлявся. Змерзлі руки тремтіли. Він майже не відчував пальців.

Геть з авта! Треба вибратися назовні!

Роберт знову глибоко вдихнув і пірнув, шукаючи замок паска. Червоний ґудзик. Ґудзик, на який варто лиш натиснути… легким зусиллям… і звільнитися. Та де ж він?

ДЕ ВІН?

IV

Роберте!

Шепіт…

Він розплющив під водою очі. Нікого, лише стрімко плине вода.

???де???

???я???

???є???

Роберте!

Голос. Голос у його голові.

Він уже колись чув цей голос.

Ти мусиш дихати, Роберте! Тримай голову над водою!

Мама?

Хлопчик схопився за пасок і випірнув. Кашляв і захлинався.

— Мамо?! — заволав він.

На мить йому почорніло в очах. Стало темно. Роберта огорнуло блаженне відчуття супокою. Коли ж раптом отямився, упізнав голос. То не мама кликала його.

То була Анґеліна.

Анґеліно?

Він невиразно бачив перед собою власні руки.

Прикраси зникли!

Куди вони поділися?

Він щойно ж тримав їх у долоні.

А тепер вони пропали.

Він загубив їх.

— Анґеліно! — крикнув він з повним ротом води.

* * *

І раптом щось трапилося. Роберт не збагнув, що саме. Його огорнув неймовірний спокій. Він більше не боявся. Нестерпний холод відпустив. Йому стало тепло. Тепло й приємно. Він відчув себе в безпеці. І миттю усе зрозумів.

«Ось воно, — подумав він. — Так умирають…»

Але це же страшно, Зовсім не страшно. Тепер він це збагнув. Смерть — це спокій, умиротворення, темрява. Вічність.

Очі йому знову заплющилися.

V

Він у якомусь місті, не знає, у якому, не знає, коли саме усе відбувається, але здогадується, що в дуже давно минулих часах. Обважніле сонце висить на небі, палюча спека, і він ховається у затінку підворітні. Довкола чутно голоси чоловіків, які розмовляють чужинецькою мовою, але дивина в тому, що він усе розуміє. Нараз до підворітні вдираються два молодики, два грабіжники, вимагають у нього грошей, один вимахує кинджалом, я не маю грошей, кричить він, але вони кажуть, що він бреше, він справді бреше, вони кажуть, мовляв, бачили його в купця, але він далі бреше, не хоче віддавати їм гроші, якими мусить годувати свою родину весь рік, і раптом відчуває, як один з чоловіків вганяє йому в живіт ножа, він не відчуває болю, зате відчуває, як промок одяг, дивиться униз, одежа забарвилася кров’ю, другий чоловік хапається за шкірний гаман на поясі під плащем, шарпає до себе. Коліна підгинаються. Залитий кров’ю, він уклякає, а двоє молодиків вискакують з підворітні на сонце. Я помираю, думає він, а вже

наступної

миті

стоїть на полі битви,

він воїн, на ньому важкі лати. Гримлять барабани, він заносить меч на ворога, якого не бачить, та ще заносячи вгору меч, розуміє марність своїх зусиль, бо ззаду налітає рицар, вимахуючи бойовою сокирою, він ледь встигає обернутися, як сокира розкроює йому череп, і враз