Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 66
Том Еґеланн
Вони довго їхали паралельним до шосе вузьким путівцем у південному керунку. А може, у східному. Роберт не вмів точно визначити напрям. Іноді траплялися назустріч інші автомобілі, один чи два. Поліції ніде не було видно. Навколо мирні, зелені ландшафти. Клаптики нив та ріденькі гайки. Хутори й пасовиська. Вони вже не гнали так швидко, як перше. Ченці пильно видивлялися за поліцією. Але переслідувачі зникли.
За десять-п’ятнадцять хвилин путівець знову вивів їх на шосе. GPS показував, що іншого шляху на цьому відтинку просто не було. Ще за кілька миль треба було б визначатися — їхати далі на південь, до Осло, через гори чи обрати маленькі села на сході. Валентино обережно з’їхав на шосе. Поліції ніде ані сліду. Він натиснув на газ. Неможливо вгадати, чи поліцейське авто прямує далі, а чи повернуло назад — їм назустріч. Однак ченці не мали вибору. Роберт це зрозумів. Якщо їхня мета — Осло, то доведеться прямувати на схід саме цим шляхом. Рух тепер був не такий шалений, тож Валентино додав газу. Роберт глянув на спідометр. Той показував швидкість 140 км/год.
II
У готельному номері в Осло хтось несміливо постукав у двері. Досередини зазирнула покоївка.
—
Обидва ченці підвелися. Один уже розтулив рота, щоб відповісти, але тієї миті щось влетіло в кімнату через прочинені двері. Робертова мама не роздивилася, що саме. А тоді пролунав голосний виляск. Щось сліпучо спалахнуло. Шокова граната! Двері розчахнулися, до кімнати ввірвалися поліцейські. Вони накинулися на ченців і вклали їх на підлогу.
Лише вдягнувши на ченців кайданки, поліція перемкнула свою увагу на двох заручниць.
— Вони викрали мого сина! — вигукнула Робертова мама. — Поїхали з ним до Бурґюннської ставкірки за старовинним амулетом.
— Ми попередили тамтешнього ленсмана. Наш поліцейський гвинтокрил теж уже вилетів з Осло, — заспокоїв її один з рятівників.
— Робертові лише чотирнадцять років…
— Усе буде добре.
III
Водій раптом різко загальмував. Роберта аж жбурнуло вперед. Пасок безпеки боляче вп’явся у груди й стегна.
Хлопчик розгублено роззирнувся. Далеко попереду, на шосе, виднілося поліцейське загородження. Два автомобілі з синіми мигалками перегородили дорогу, утворивши вузький проїзд. Люди в поліцейській уніформі перевіряли кожне авто.
Ченці схвильовано загомоніли. Мікроавтобус зупинився. Валентино вивернув кермо на зустрічну смугу, щоб, здаючи назад, не впертися в автомобільну чергу позаду, а тоді розвернув бусик у «кишеньці» для зупинки рейсового автобуса у протилежному напрямку й щодуху помчав геть від загородження.
Роберт озирнувся. Два поліцейські автомобілі рвонули їм навздогін. Наче знавіснілі вовки.
Спідометр показував 180 км/год. Більше мікроавтобус витиснути не міг. Але й це була шалена швидкість. На вузькій, звивистій дорозі здавалося, що авто ось-ось злетить у повітря, мов реактивний літак. Праворуч від дороги — бетонний бордюр над прірвою, ліворуч — прямовисна скеля.
Розділ V
Автокатастрофа
