Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 65

Принаймні поки що.

Лючіо заховав фетрову підкладку з прикрасою на грудях і кивнув решті забиратися геть. Вони вибігли з інформаційного центру, ледь не розкидавши на всі боки розгублених японських туристів, які саме заходили. Двоє ченців буквально волочили Роберта за собою.

Вони застрибнули в мікроавтобус і рвонули з місця, вихопилися на головне шосе й помчали в керунку Осло.

* * *

«Цікаво, куди далі покотиться світ, якщо його кінець так і не настане?» — подумав Роберт.

Вони проминули автобусну зупинку і розвалену молочну рампу, де колись виставляли бідони з молоком, за якими приїжджали цистерни-молочарні. На одному хутірському подвір’ї завівся трактор, дав задній хід і під’їхав до причепа, навантаженого землею. Віддалік, за парканом, паслися кілька корів.

«Для усіх навколо день триває, як завжди, — думав Роберт. — Їм не треба нічого боятися. Вони роблять справи, які треба зробити, — нині те саме, що й учора».

Мікроавтобус обігнав автофургон-кемпінг.

«Ми їдемо надто швидко, — майнуло в голові Роберта. — Щонайменше 150 кілометрів на годину».

Трохи далі, на пологому підйомі, мікроавтобус, додавши газу, почав обганяти фуру. Назустріч з-за повороту вигулькнув поштовий фургон, заблимав фарами. Валентино перемкнув передачу, рвонув уперед і ледве встиг ускочити на свою смугу перед фурою. Поштовий автомобіль люто засигналив.

В автобусі ніхто не зронив ні слова.

Роберт так боявся, що страх перемінився у занімілу апатію.

«Хай би ми розбилися і загинули, — подумав Роберт. — Принаймні все скінчилось би».

Валентино занепокоєно глянув в дзеркало огляду. Перемкнув передачу. Ще більше додав газу. Роберт оглянувся.

За кілька сотень метрів позаду блимали сині мигалки.

Поліція!

VIII

Ув’язнена в готельному номері в Осло Робертова мама потроху втрачала надію.

Нічого не відбувалося.

Можливо, дзвінок на номер 112 зірвався. Можливо, там не почули її, коли вона почала кричати на ченців.

Можливо, подумали, що хтось так хуліганить.

IX

Серце Роберта голосно гупало в грудях.

Мікроавтобус на шаленій швидкості обігнав два легкові автомобілі й одну вантажівку. Потім — мотоцикл з коляскою.

Поліцейське авто позаду запалило в Робертові надію. А з надією повернувся страх.

Десь за кілометр чи два поліція почала їх наздоганяти. Роберт уже розрізняв обличчя полісменів. Сині мигалки блимали, як спалахи. Сирена завивала.

Валентино проскочив повз автофургон перед черговим закрутом. Водій фургону не завважив поліцейське авто й не пропустив його. Мікроавтобус відірвався від переслідування на кілька сотень метрів. Наприкінці затяжного, пологого повороту вони звернули з шосе на майже зарослу деревами вузьку ґрунтову дорогу.

Зі звуку сирени Роберт збагнув, що поліція їх не помітила й помчала далі по шосе.

Розділ IV

Утеча

Бурґюнн — Осло

I

Вони стояли хвилину або дві, доки Лючіо розмовляв з кимось по мобільному телефону. Потім він переказав інструкції водієві. Валентино розвернувся і з’їхав на шосе. Повернув праворуч — через міст. Поліція могла чекати на них десь далі на головній дорозі.