Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 60
Том Еґеланн
Лючіо перехрестився.
Він щораз більше впевнювався, що грає у команді, де суддею є ніхто інший, як Всевишній Господь. Що Бог веде його шляхом істинним. Бо чого ж його тоді послали на далеку Північ? До Ультіма Туле…
Кардинал — і сам Отець небесний — мали його в своїх планах.
Тепер лише треба видобути правду з хлопчиська та його матері…
— Де амулети? — Лючіо вп'явся поглядом у Роберта. — Де ви заховали прикраси?
— Ми їх не ховали, — вперто торочив Роберт. — А передали далі.
— Брешеш!
— Гадаєте, я дурний? Навіщо мені брехати? У нас амулетів немає!
— Він каже правду, — втрутилася мама.
— То де вони?
— У Фонді старожитностей, — назву закладу Роберт назвав рідною мовою.
— Фонд… старих… житностей?
— Фонд старожитностей — це
Лючіо доклав неймовірних зусиль, щоб не видати своєї розгубленості.
— Прикраси вже виставили для огляду в музеї?
— Ні. Спершу їх мають дослідити. Гадаю, до їхнього вивчення ще й не бралися.
— То ми вже можемо піти собі? — запитав Роберт.
— Піти?
— Амулетів ми не маємо, то навіщо нас тримати.
— Ні, ви не можете нікуди піти.
— Чому?
— З вами ще не закінчено…
Роберта з мамою знову завели до мікроавтобуса й посадили на заднє сидіння. Валентино рушив у напрямку центру Осло.
— Куди ми ідемо? — без угаву допитувалися Роберт і мама майже хором.
— А як ви гадаєте? — гаркнув Валентино; допитування діяли йому на нерви.
Чи вони геть дурні? Невже справді не розуміють, куди їх везуть?
Брат Драґо сидів позаду з ноутбуком. На сайті комуни міста Осло він знайшов кілька старих малюнків музею.
— Вхід для персоналу з тильного боку, — сказав він. — Там само — паркінг для автомобілів музейних співробітників. Це нам підходить, можна спокійно працювати.
— Сигналізація?
— Звісно. Але вона старого типу. Мабуть, музей не має коштів для модернізації. Відімкнемо її завиграшки.
Історичний музей був розташований у величезній жовтій кам'яниці, недалеко від Королівського замку.
«Та й сам музей схожий на замок, — подумав Лючіо. — Справжній палац. Розкішний фасад, ряди арочних вікон. Величава краса».
Вони припаркувалися упритул до одного зі шлагбаумів позаду музею. Двоє ченців, Альберто й Торре, вибігли східцями до службового входу, повитягали інструменти зі своїх спеціальних валізок, зламали замок на дверях. Один кивнув братові Драґо, щоб той від'єднав сигналізацію.
А тоді вивели з автобуса Роберта з мамою.
Розділ II
Амулет
Осло
Ченці завели Роберта з мамою до темного музею.
«Нема чого бавитися у героя, — подумав Роберт. — Навіть заради стародавньої прикраси!»
Роберт не сумнівався, що вони з мамою правильно вчинили, зізнавшись, де перебуває коштовність. Якби змовчали, хтозна, що заподіяли б їм ченці.
Попри все йшлося ж тільки про якісь стародавні цяцьки…
Ченці веліли мамі провести їх коридорами. Вони зупинилися перед дверима з табличкою:
