Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 59

— Амінь, — хором відгукнулася решта.

ФАКТИ ПРО ЛАТИНУ

Латина (латинська мова) була мовою, якою розмовляли в Римській імперії. Хоч мова вже давно стала мертвою, нею досі користується католицька церква, її знають науковці. «Christi crux est mеа lux» означає: «Хрест Христа — моє світло». «Ad mаіоrеm Dei glоrіаm» означає: «Слава великому Богові».

Чернець ступив крок до Роберта.

— Що ж, Роберто… Ось ми й знову зустрілися.

Він говорив ламаною англійською, але Роберт чудово його розумів.

— Who are you? — скрикнула мама. — Хто ви? Чого вам від нас треба?

— Мовчи, жінко! — суворо відрізав чернець, але потім голос його пом’якшав: — Ми вас забрали до себе в гості, бо потребуємо вашої допомоги.

— У гості? Та ви нас викрали! — гнівно вигукнула мама. — Вивезли силою! Ви…

— Тихо! — владно урвав її чернець.

— Хто ви?

— Це ченці ордену Доміні Канес, мамо, — озвався Роберт. — Господні Пси…

Лючіо кивнув.

— Нам відомо, що ти шукав інформацію про нас у інтернеті. Але як ти довідався, до якого ордену ми належимо?

Роберт кивнув на каблучку ченця. З хрестом та іклом.

— Моє шанування! — мовив чернець. — Я — Лючіо. Я смиренний служитель Бога Отця, всемогутнього Творця неба й землі. Я — його знаряддя, його раб.

Роберт і мама мовчали.

— Нам потрібна ваша допомога, — повторив чернець. — Напевно, ви не розумієте, чим можете допомогти.

— Ні, не розуміємо, — погодилася мама.

«Вони шукають прикрасу», — подумав Роберт.

— У вас є те, що належить нам, — сказав чернець.

— Що такого ми можемо мати, що належить вам? — здивовано запитала мама.

— Не роби з нас дурнів, жінко! Ти чудово знаєш, що ми шукаємо!

— Ні… І Роберт не знає.

— Можеш і далі вдавати невідання. Але ми, зрештою, добудемо те, що шукаємо. Зажди так було!

— Що ви маєте на увазі?

— Ми знаємо методи добування правди, які не хотіли б тут застосовувати. Методи, які упродовж століть допомагали нам досягнути мети.

Роберт і мама переглянулися.

— Ти знаєш, про що вони говорять? — запитала мама.

— Прикраса… — прошепотів Роберт.

— Амулет?

Чернець зрозумів.

— Амулет! Де амулет?

— Це про них мовиться? Про амулети? — мама похитала головою. — Чому було відразу так не сказати? Ні я, ні Роберт не збираємося вдавати з себе героїв… Ми не маємо амулетів.

— Амулетів? — вражено перепитав чернець, а в льоху стало зовсім тихо.

— Ну так… Це ж за ними ви полюєте?

— Зажди! Ти сказала — амулети?

— Так.

— У множині? Ти кажеш про два амулети?

— Так… Дві трикутні прикраси…

Ошелешений чернець аж відступив крок назад.

— Де вони?! — рявкнув він. — Де зараз ці амулети?

ГОСПОДНІ ПСИ

Розкриття таємниці

Осло

Два амулети.

Два!

Слава Господові!

Обидва амулети? Лючіо ледве вірив своїм вухам.

Отче небесний! Неймовірно!

Якщо мама хлопчика каже правду, то вони мають не лише прикрасу з катакомб, але й другу половину амулета, втрачену понад тисячу років тому в Луні — украдену вікінгами. Невже це справді він, Лючіо, є знаряддям Господа для здійснення стародавнього пророцтва? Невже він повернеться до монастиря не з одним, а з двома амулетами? І своїми руками наблизить Судний день — останній день світу, коли Ісус повернеться на землю, щоб вершити суд над живими й мертвими?